Розділ «Володимир Кільченський Вітри сподівань»

Хлопці змовкли, копирсаючи чобітьми в піску, та Ярема все ж знову звернувся до Макара:

— Пане десятнику, пропаде вона, а матір її вже геть скніє, печеться за донькою… А де візьмуться козаки, коли дівки по монастирях сидітимуть?

Макар посміхнувся, примовляючи:

— Так, це ти слушно мовив, козаки необхідні будуть і завтра, і через сто років… Тільки справа непроста, не було б святотатства.

— Пане десятнику, ми до монастиря і ногою… Матінка її піде доньку вмовляти, а ми тільки заради захисту, — твердо мовив Ярема.

— Що тепер мене вмовляти — йдіть до Гусака. А якщо без нього — наші голови полетять з плечей. Зараз підемо, — невесело завершив розмову Макар і загасив свою люльку…

Петро сидів побіля свого намету, тримаючи в руках чобота й вертячи його з усіх боків. Побачивши Макара з хлопцями, невдоволено кинув:

— Ще щось вигадали твої, Макаре? Ведуть тебе, немовби попід руки, через вас і чобота ніколи застьобати. Добре, що вже впорався!

Макар, кахикнувши в кулак, стиха почав говорити:

— Така справа, пане сотнику… Є гарна дівка, що гріха таїть, казатиму, як є!

Петро від такого переднього слова навіть підвівся з колоди, тримаючи в руках чобота. А Макар вів далі:

— Та що гарна — добре. Та пішла послушницею до монастиря, не відаючи, що наш Ярема любить її праведно… Воно буцімто і не козацька справа, а втім, люд повинен плодитися. Правда, сотнику?

Петро присів на колоду, щось мугикаючи собі у вуса, а далі махнув до них рукою, аби вони розсілися, а не стовбичили перед ним. Усі мовчки присіли, чекаючи, що їм скаже сотник, та Ярема не зміг всидіти, соваючись по деревині. Нарешті Гусак, мугикнувши знову щось собі під носа, почав говорити:

— Козаки ви мої дорогенькі, радий би вам підсобити, звісно, діло молоде… Не буду таїти, і в мене двійко без батька, десь під Ромнами, але монастир!..

Андрій з Яремою заклякли, почувши, що в їхнього сотника десь ще є діти, на якийсь час обоє навіть забули, з чим вони прийшли. Помовчавши, Петро поклав таки чобота на землю та почав уголос розмірковувати:

— От хай підказку зробить наш духівник. Завтра вранці піду помолюся та пораду слухатиму від отця Ігоря. Він не дозволить вершити гріховно.

Макар підвівся, а за ним — друзі, і всі пішли на відпочинок, а прощаючись, Макар мовив:

— Ранок завжди мудріший!

Та вранці обом друзям не спалося. Першим прокинувся Ярема й розбуркав Андрія, крутячись побіля нього з боку на бік.

— Давай, Андрію, швиденько вмиватися та й собі підемо до отця Ігоря. Він знає, як ці справи залагоджувати, — мрійливо сказав Ярема і побіг до річки.