Розділ «Володимир Кільченський Вітри сподівань»

Андрію припав до вподоби невеличкий пістоль, і він викрикнув:

— Скільки ж тобі відвалити за цього куцого?!

Торгівець, узрівши в юрбі Андрія, викрикнув:

— Тобі молодому ще й куль підкину до нього! Забери, не жалітимеш, плюється добре!

Андрій притиснувся до воза і взяв до рук лялькового пістоля.

— Купив би, так ціни не знаю, не тягни, досить хвастати! — вдаючи з себе байдужого, відповів Андрій.

Той, побачивши в Андрієві «свого» покупця, зіскочив з воза і вмить став перед Андрієм.

— От не гріх і божитися. Цей пістоль майже королівський, ти поглянь, якими вивертами він розцяцькований. А я ще й палив з нього, добра штукенція! — гарячково промовляв спритник.

— Бачу, бачу, що був колись гарним, так ви з нього камінці обідрали й правите майже як за королівського. Йому вже ціна як за звичайний! — промовляв Андрій, крутячи пістоля в руках.

Тут ще підпрягся і Ярема: дивлячись збоку на торги, невдоволено мовив:

— Звичайно, це вже залізяччя, тільки куценьке, годі його й побратимам показувати, засміють!

Торгівець засмикався, невдоволено розглядаючись на боки, але ніхто більше до цієї зброї не проявляв зацікавленості. Невдоволено махнув рукою на знак згоди і кинув:

— Бери як за звичайний, я ж на війну не ходитиму, п’ять злотих виклади.

Андрій, почувши ціну, мало не кинув пістоля на землю і вигукнув:

— Ти що, гендлярику, маєш мене за козака чи за капшук з грошима. Забирай його, будеш горобців ним полохати!

Ярема почав гучно реготати з гендляра, і той з якоюсь образою згодився на три злотих. Ярема черпнув ще дрібних куль з кошика і задоволено кинув Андрію:

— Можеш платити, будемо з нього ляські дули лоскотати!

Розрахувавшись за «куцика», хлопці добрали ладівниць і, розвеселившись від доброго торгу, повернулись до коней.

Поблизу Тясминського мосту хлопці зупинились, бо побіля нього зібралося до сотні люду, чекаючи черги на переправі через хиткий підвісний міст. Зустрічного руху під час переправи не було, і вони змикитили, що доведеться чекати чимало часу в черзі.

— Якого дідька ми будемо тут нюхати попід хвостами не наських коней, знайдемо інший перехід, — невдоволено пробурчав Ярема, й Андрій, кивнувши на знак згоди, направив Орлика в бік декількох плотів.