Розділ «Володимир Кільченський Вітри сподівань»

Поїхали навстріч ляському похідному війську, та незабаром заграли труби і військо спинило хід. Звідусіль долинав сміх, запалали вогнища, в повітрі запахло їжею. Попереду Санько угледів золотавий ридван, побіля якого юрмилися панські слуги. Зупинилися, і Голота й собі пішов до військового інтенданта. Слуги брали до рук якісь папірці і швидко розбігалися отримати провіант. Санько незабаром залишився сам, і пан Мілєвський, поглянув у його бік.

— Базарювати приїхав, то добре, маєш гарний харч — заберу все, ходімо! — поспіхом мовив пан Мілєвський і попрямував у бік хур.

Голота поспішав за ним, на ходу вихваляючи свій провіант, перераховуючи харчі. Побачивши поважного панка, що швидкою ходою прямує в їхній бік, хлопці почали піднімати покривки, готуючись до торгу. Той підійшов до Санькової хури і, показавши на торбу з шинкою, мовив:

— Швидко шматок куштуватиму!

Через хвильку шматок копченої шинки був у роті панка. Примруживши очі, він пережовував, потім, поплямкавши губами, виплюнув пережоване, а Санько, побачивши таке, ледве не звалився з ніг, а рука хапнула за те місце, де зазвичай висіла шабля.

— Гарна шинка — беру! — вимовив панок і поспішив до іншої.

Так само тицьнувши на короб, узяв поданий хлібець і, відкусивши шматок, пожував.

— Забираю… Смачний хлібчик! — сказав і пішов далі.

Тут спробував овечої бринзи, скривив губи, а побачивши сулію, мовив:

— А це що там у вас?

Голота кинувся до хури і, взявши келишок, налив сирівцю.

Мілєвський запив бринзу прохолодним трунком і простягнув келиха ще раз. «Селяни» посміхнулися, а той випив і вже приязніше мовив:

— Таки ви, холопи, коли хочете грошей, вмієте готувати. Добре, беру все… Гроші опісля приймальника, нехай рахує… Везіть іще, але вже до Збаража!

Санько завзято ступав поряд з паном, а той, ще не дійшовши до свого ридвану, вже волав:

— Вітовський! Хутко перевантажити провіант! Уже скуштував!

З’явився догідливий панок і, зиркнувши на Санька, крикнув:

— Чого стовбичиш? Підганяй до того биндюга… Через таких… покласти до рота немає коли!

Доки ляхи та козаки перевантажували харчі, Голота дочекався Мілєвського і, вибравши хвильку, мовив:

— Пане шановний, нам би в дорогу папірця… Провіант війську доправили, а тепер до себе їдемо…

Той сердито поглянув на улесливого Санька і, швидко витягши якийсь лист, махнув своєму слузі. Той умить приніс перо з каламарем, і пан просто на спині Голоти підписав його, повернувши Санька спиною до себе та штурхонувши, аби він нахилився. Уже через якийсь час Санько рахував гроші, а коли ховав до торби, Вітовський весело підморгнув йому і підставив кишеню. Голота поглянув на нього і, також посміхнувшись, вкинув туди декілька грошів…