Розділ «Частина друга: Від постаменту до ешафоту»

— Як?

— Він непоганий був, мене не ображав. На відміну від Феді, — Уляна Гаврилівна починає плакати. — Ось чому так, Іване Карповичу?

— Ось чому — тільки здається, що покохала, а воно виявляється, що маячня? Чому людині щастя немає?

— Не знаю, Уляно Гаврилівно. Але знаю, що бідкатися через це не треба Не тому дивуватися треба, що людина нещаслива, а тому, що інколи трапляється їй щастя. Бо нещастя буденне, а щастя — свято. Хіба сумуємо ми, що свята не кожен день? Не сумуємо. А коли свята трапляються, то радіємо їм Так і зі щастям От як у вас з Федею, на самому початку добре ж було?

— Добре, дуже добре.

— То й згадуйте про те. Я ось сам згадую про матір Моніки, хоч у нас там кілька днів лише було. Але згадую і радію. Бо ж було таки, а в декого і такої крихти немає.

— Ви, Іване Карповичу, балакаєте, як панотець на проповіді! Так уже гарно! — зітхає Уляна Гаврилівна.

Як приїхали ми до Ромен, я взяв знайомого візника, щоб він на хутір мене відвіз.

— А ви знаєте новини наші, Іване Карповичу? — питає він у мене.

— Що за новини?

— Яков Базілєвсов справником до нас повернувся!

— Як? Він же засуджений був, до Сибіру пішов? — дивуюся я, бо ж сам того Якова під суд відправив після справи з польськими грабіжниками банків.

— Пішов, а оце тепер повернувся. Виправдали його і до поліції повернули, зі збереженням посади.

— Хай Бог милує.

— Та не кажіть, Іване Карповичу. Оце повернувся він і так лютувати почав, що борони Боже! Гроші з усіх душить, а як хтось тільки проти нього, то одразу кулаком б’є, а коли і канчуком! Що хоче творить. На нього хотіли скаргу в губернію писати, а він дізнався, прискочив, погрожував, що зв’язки має і всіх, хто проти нього, у солдати заберуть. Воно ж війна скоро.

— Ну, чув-чув, а такого ні Щоб хабарника після суду і Сибіру на посади повернули! — тільки головою кручу.

— І вас він кілька разів згадував. Погрожував, що на шматки розірве. Ото як тільки нап’ється, так і починає вас лаяти. Каже, що це ви його до Сибіру відправили.

— Не я, а суд.

— Він проти вас лютує. То ви обережніше, Іване Карповичу, з ним.

— Хай тільки сунеться, знову до Сибіру піде.