Розділ «Частина перша: Назустріч славі»

— Знаю дещо.

— І що саме?

— А ви питайте, може, і відповім Тільки за карбованець, — каже і гниленько так посміхається. Господи, до того дійшло, що чини поліції іудами зробилися! Ну, ще в конторі я навчився, що не треба на вади світу скиглити, а краще ними користатися для справ душокорисних.

— Що в записці Панька написано? — питаю.

— А карбованець?

— Хлопче, на базарі воно як: продавець товар покаже спочатку, покупець роздивиться добре, помацає, понюхає, а коли і на зуб спробує, тоді вже гроші платить. А купувати котів у мішку не бажаю, — кажу впевнено і переконливо.

— Ну, добре, ви людина зі служивих, свого не образите, — злякався городовий. — У записці Панько написав, що винен, бо заснув, не може собі пробачити, що не почув грабіжників, підвів Хомутинського, а тому, щоб не ганьбитися, краще помре.

— То зізнався не в пограбуванні, а в тому, що проспав?

— Так. Як його не допитували, а нічого не сказав про пограбування. І плакав, і стогнав, а вперся, що не причетний. Може, і справді не причетний, бо дуже вже били, мало хто таке витримає.

— А чому справник ваш на Хомутинського бочку котить?

— Тому, що не любить Миколу Ісидоровича.

— За що?

— Бо Хомутинський на свята справника не шанує, конверта не посилає чи подарунків, як наш начальник любить. Навіть на день янгола нічого не підносить. І до себе в гості не запрошує, гидує нашим братом А пан справник з цього аж казяться. Оце тепер є нагода провчити. То вчать. До того ж, телеграма якась прийшла.

— Телеграма?

— З пошти принесли справнику в руки. Після тієї телеграми і наказав він Хомутинського арештувати.

— А що в телеграмі?

— А карбованець?

— Ось, тримай, заробив. То що в телеграмі?

— Та я лише краєм ока бачив, — каже і в очі мені заглядає. Диви, який загребущий. Але тут не до торгівлі. Даю йому ще карбованець. — Там про те написано було, що Хомутинський гроші розікрав, а пограбування вигадав. Справник і зрадів, бо ж це найкращий варіант. І з губернії лаяти не будуть за пограбування, і Хомутинського потрусити можна А гроші ж у нього є, багатий нащадок. Думали арештувати, потримати у холодній день-два, і зізнався б. У чому хочеш зізнався б, бо пани до тюрми незвичні, холодної лякаються. Але тут ви втрутилися, розізлили справника.

— Бачу, не дуже ти його любиш?