Розділ «Частина перша: Назустріч славі»

— Документи? — здивувався я, бо не чув такого, щоб грабіжники з банків, окрім грошей, і документи брали.

— Так, документи! І щодо ремонту, і щодо обігу грошей. Ціла шафа документів була — і всі зникли! До останнього папірця! Ну навіщо бандитам ті документи? Навіщо?

— Тихіше, Миколо Ісидоровичу, не кричіть. Криком справі не допоможеш. А що там Панько, сторож ваш?

— Побили в поліції його. Я бачив, як несли його на ношах, — на обличчі живого місця немає! Страшне що зробили! Хіба ж так можна?

— Кажуть, він провину свою визнав.

— Не може такого бути! Я у Панькові впевнений! Не міг він поганого зробити, бо відданий мені, наче собака!

— Собаці кістку кинь, і забуде вона про господаря.

— Ні! Панько не забув би, він же кривий, сирота, якби не батько та не я, давно б десь під парканом сконав! Не міг він! Я ж його добре знаю!

Може, і так, але залишався цей Панько для мене головним підозрюваним. Тим часом ми приїхали до будинку Миколи Ісидоровича. Я його всередину завів, наказав випити чаю на травах, прилягти і спробувати заснути.

— І про справу не думайте, моя це тепер парафія. Бережіть себе. А візника вашого я візьму.

— Беріть, беріть, Іване Карповичу, що треба, те й беріть!

З тим поїхав я. До пізнього вечора містом вештався. Перевірив усі готелі, поговорив з перекупками на базарі, з двірниками та візниками Усі про пограбування чули, і всі казали, що якісь зальотні, не місцеві, бо немає в нас у повіті таких спеціалістів. Пішли вже і чутки про причетність Хомутинського, але мало хто в те вірив, бо ж чесна людина, хоч банкір, але не душогуб. Коли зайшов до шинку повечеряти, підійшов до мене один із городових. Вже не у формі, а в цивільному.

— Чаєм пригостите? — питає.

— Чому б і ні, — кажу. Запросив присісти, замовив чайничок.

— Образили ви нашого справника, — каже городовий.

— Не я образив, а він образився. Це різні речі.

— Може, і так, але біситься він, дуріє весь.

Я тільки плечима стенаю, а сам думаю: що ж потрібно городовому?

— Може, вам цікаво щось? — питає нарешті.

— А щось знаєш?