Розділ «Частина перша: Назустріч славі»

— Та чого сильно, як звичайно. Не пан же, — пояснює один з городових.

Ну так, панів у поліції били дуже нечасто, бо боялися скандалу. А мужиків можна.

— Чого ж тоді вішатися?

— Написав, що провину за собою відчуває, — каже один із городових.

— Де написав?

— У записці. Йому залишили аркуш паперу, щоб зізнання писав, він написав за провину і в зашморг поліз.

— А яку провину?

— Ну, що пограбували банк.

— А він що, писати вміє, той Панько?

— Ну звісно, він же у панському будинку ріс, при родині. І писати, і читати вміє, навіть до театру ходить, наче благородний!

— То визнав, що винен?

— Наче так. Записка у пана справника.

— А що по спільниках його? Нічого не знайшли?

— Ні, нічого.

— А готелі перевіряли?

— Готелі? Навіщо? — дивуються городові.

— Ну, там же не менше десятка працювало. Десь їм жити треба ж! — Я аж дратуюся через тупість нижніх чинів поліції. Ну, от кого вони спіймати зможуть із такою роботою? Сам злочинець до них прийде, так і то можуть не помітити.

— Ми циган перевіряли, — виправдовуються городові. — Тут стоїть табір під містом, думали, що вони.

Ага, цигани. Це коли жиди землю орати почнуть, тоді цигани банки грабуватимуть! Просто наскочили городові, струсили кілька карбованців з табору на вечірню гульню в трактирі, й на цьому все. Грабіжників шукали, та не знайшли. Казали мені, що в поліції погано з людьми, а тепер бачу, що зовсім гаплик. У нас би в конторі жоден з них і дня не втримався з такою роботою.

— А питали, чи вночі виїздив хтось із міста?