Розділ «Частина перша: Назустріч славі»

— Кроків п’ятдесят від гаю! Я пам’ятаю!

— Ти був поранений і непритомнів.

— Але те місце я добре запам’ятав! На прямій між ялинкою, в яку блискавка влучила, і старою грушею на узліссі! Десь п’ятдесят кроків, — гарячкувато каже чоловік. Мабуть, це той, білявий нападник, якого поранили, бо голос досі слабкий.

— Сашко, немає про що балакати! — каже інший нападник, чорнявий.

— Як немає! Партії потрібні гроші! Повернутися без грошей — провалити операцію! — бідкається поранений.

— Ми повернемося з грошима!

— Яким чином?

— У цього панича вдома є сейф. Там кілька десятків тисяч рублів асигнаціями Він збирав гроші на купівлю лісу.

— Євгене, то чому ми не забрали гроші!

— Тому що сейф зачинений!

— Треба було примусити панича відчинити!

— Ти ж бачиш, що він пришелепуватий!

— Револьвера бояться всі!

— Але не цей. Я відрізав йому мізинець! Не просто відрізав, а по шматочку, щоб залякати А він так і не сказав код! Співав псалми і бився головою об підлогу, шепотів, що він мученик в ім’я Христа і готовий прийняти смерть мученицьку.

— Він бреше!

— Та бозна. Я повторив на ньому фокус із револьвером. Показав, що там є набої, засунув ствол у рот, щоб він бачив, як я натискаю на гачок І натиснув. Він не знав, що я підмінив револьвер. Він думав, що я уб’ю його. Але так нічого і не сказав, тільки плакав і шепотів молитви.

— Дивно, паничі зазвичай не релігійні.

— Так, дивно. Може, я занадто сильно дав йому по голові, коли застрибував у сани, то панич і дуріє. Але ж ти сам бачив, що кричить, пророкує нам страшний суд і бажає вмерти мучеником.

— Треба було вбити його і висадити сейф бомбою.

— Сашко, пам’ятаєте, як есери грабували пароплав на Чорному морі? Висадили бомбою сейф і отримали купку попелу замість грошей. Якби в сейфі було золото, то нехай, але паперові купюри просто згорять! До того ж, вибух неодмінно викличе підозру. А нам необхідно діяти тихо.