Розділ «Частина перша: Назустріч славі»

— Там був фотографічний салон. Потім його господар запив і збанкрутував, порожнім стояло приміщення. Потім німець його якийсь винайняв, збирався відкривати крамницю патефонів, але так і не відкрив. Ходімо, подивитеся, як треба, — запросив мене Микола Ісидорович і поліз у дірку в стіні. Стіна виявилася не дуже товста, у лікоть.

— У підвалі стіни метр завтовшки, там не проламаєш, то ось тут узялися. А ми ж, коли ремонт робили, і не зміцнювали їх, тільки фасад. Звідти ж злодіїв чекали, а вони хитріші виявилися, збоку зайшли.

Походили ми, подивилися ще.

— Що скажете, Іване Карповичу?

— Скажу, що працювали люди досвідчені. І не один, і не два, ціла банда І не голіруч, а з інструментом І дрилі в них, і пилки, все, що треба для роботи з металом.

— Сейфи ж нові, німецькі, а он відкрили їх, наче консервні бляшанки! — бідкається Микола Ісидорович.

Я згадую, що кілька разів у конторі з грабіжниками банків стикався. Але бунтівники любили з револьверами та бомбами працювати, гучно грабувати, а не ось так, щоб стіни валяти та залізо пиляти. Це інші були спеціалісти.

Тут прибіг городовий, каже, що пан справник до себе Миколу Ісидоровича викликають.

— Терміново! — каже городовий.

— А що сталося? — питає Микола Ісидорович.

— Та Панько ваш у зашморг поліз.

— Як? — аж за серце схопився Микола Ісидорович.

— Та не хвилюйтеся, витягли його з зашморгу, а чи жити буде, чи ні, — не знаю.

— Їдемо до поліції! — крикнув Хомутинський і побіг. Я за ним.

— Хто такий Панько? — питаю.

— Та сторож нічний, якого до поліції забрали!

Ускочили ми у бричку і поїхали до відділку. Там Микола Ісидорович побіг до справника, а я присів із хлопцями покурити. Сам не курю, але цигарку завжди напоготові маю, така звичка ще зі служби в конторі, щоб людей розбалакувати. Чую, про Панька теревенять.

— Живий він? — питаю.

— Живий. Тільки горлянка пошкоджена, лікар його подивився, сказав, що жити буде.

— А чого це він у зашморг поліз? Побили його сильно, мабуть?