Розділ «Частина перша: Назустріч славі»

— Іване Карповичу, та ви що! Це ж гучна справа! Вся імперія скоро на вухах стоятиме! Та вже стоїть!

— А що мені імперія? Мене врожай хвилює. Бачите, які дощі, аби хліб не попадав.

— Та який хліб, яка земелька? Про що ви таке балакаєте, коли у Ксенії Пальцевої в Сумах діамант украли! — аж кричить Маєвський. Так би він ще довго ходив навколо, а то ж нарешті сказав усе.

— Діамант? Ну, новий їй куплять, — розводжу руками, а самому вже цікаво. Це, може, в Петербурзі щотижня діаманти викрадають, а в нас і самих діамантів катма. А тут у самої Ксенії Пяльцевої!

— Та ви що! Який новий, це ж не просто діамант, а знаменита «Зірка Сходу»! Двадцять чотири карати! Подарована Пальцевій самим Великим князем Михайлом Олександровичем! Ви уявляєте?

— Не уявляю. Одна справа гроші вкрасти чи золото, яке продати легко. Але ось такий камінь — хто його купить, коли вся поліція імперії за ним полюватиме?

— Але викрали, викрали! Причому найзагадковішим чином!

— Це ще як?

— А так, що пані Ксенія виступала у великій залі Сумського кадетського корпусу. Її імпресаріо, пан Пфальц, заздалегідь попросив виділити окрему кімнату для зберігання цінностей співачки. Потім особисто оглянув її. Кімната на другому поверсі, з одними дверима і двома вікнами, узятими у ґрати. Двері зачинялися на замок, а біля них ще поставили двох озброєних револьверами кадетів з випускного курсу. Пані Ксенія мусила одягти нове вбрання і діамант у перерві між відділеннями. Але коли прийшла до кімнати після першого акту, то діаманта вже не було! — аж кричить граф і лякає Уляну Гаврилівну, яка несе млинці.

— Тихіше, тихіше, — заспокоюю я графа — Ось, пригощайтеся. Ось сметанка з хріном, вмочайте.

— Та яке там пригощайтеся! Їдьмо! Іване Карповичу, це надзвичайно терміново! — знову заходилися граф.

— Вам потрібно вигрітися, і щоб одяг висохнув. А то ще застудитеся і захворієте.

— Кожна хвилина важлива, Іване Карповичу!

— Я розумію. Але ви тільки скуштуйте! — кажу і ламаю млинець навпіл. А він соковитий, наче райський плід, з лівером та гречкою, так духмяніє, Що тільки з кам’яним серцем людина слинку не ковтне. Ось і граф хотів щось сказати, а потім понюхав, ухопив запах і все, на гачку Маєвський. Узяв млинець, уп’явся у нього, наче хижак у дичину, і давай жувати та прицмокувати. Поки три млинці не з’їв, не зупинився. А млинці ж Уляна Гаврилівна смажить на сковорідці розміром з кришку великої діжки, то й виходять дебелі. А смачні! Я коли служив у Києві, то більше на пиріжках жив. Але в Києві які пиріжки — бозна з чого зліплені, такі, що поки їси, ще нічого, а потім печія, шлунок бурчить, післясмак наче з помийниці. А от в Уляни Гаврилівни млинці такі, що їси — рай, поїв — ще краще. Дивлюся, зовсім граф розм’як. Я йому ще портвейну чарочку, потім ще парочку млинців, з’їли їх Климентій Євграфович і заснули, наче маля біля цицьки. Сплять, губами плямкають, усміхаються, бо ж від млинців Уляни Гаврилівни сни сняться приємні та добрі.

Я подушку під голову графу підмостив, ковдру поправив, сам ще млинець з’їв і пішов надвір. Там дощ лупив і далі. То одягнув плащ і почовпав багнюкою до шосе. Дорога від хутора вся геть розмокла, перетворившись на болото, яким і пішій людині важко було пройти, не кажучи вже про те, щоб візком проїхати. То бричку графа довелося залишити там, де вона була, а ось коня я забрав, щоб не мокла дарма тварина Привів на хутір, поставив у сарай до Чалого, засипав вівса Коли зайшов до хати, Маєвський і далі солодко спав. Однак сидячи спати шкідливо, бо тіло терпне, то я обережно переніс графа на диван, а сам пішов до кабінету, де ще трошки попрацював над записами минулих справ. А потім вже і сам улігся.

Вранці прокинувся від криків Маєвського.

— Що я наробив! Що я наробив! — він верещав у такому відчаї, наче вбив когось.

— Що сталося, Климентію Євграфовичу? — визирнув я зі спальні.

— Іване Карповичу! Так як же так? Я ж мусив до міста повертатися, а ви мене ночувати залишили! Термінова ж справа! Нас чекають!

— От зараз і поїдемо. Бачите, погода яка файна, — я визирнув у вікно, там було сонячно і свіжо. — Тільки поснідаємо.