Розділ «Ордер на любов Роман»

Один веде за рученьку,

Другий – за рукав,

Третій стоїть, гірко плаче:

Любив та й не взяв!..

Джура осавула Пишногубого, рудий Петро примчав з козаками на пристань трохи завчасно: дід Видра ще веслував на плесі. Джура спішився (козаки залишалися в сідлах), сів на перекинутий на березі човен, що його збиралися смолити та й лузав собі насіння, пучками кидаючи його до рота вправно шеретував, у куточку уст росла вервечка лушпайок, доки не падала од своєї ваги, і знічев'я позирав на річку. Старий правував човником до пристані. «Пливи, пливи, кальміуський водянику, – думав джура, ритмічно кидаючи собі до рота насіння, – пан осавул з тебе душу витрясе, а все одно дізнається, де ти подів Оксану? То на острові ти хитрий, а тут ми хитріші».

Оглянувся, на пристані було порожньо, з десяток-другий човнів гойдався на прив'язі, неподалік на плаву стояв водяний млин, ще далі загорілі дітлахи хлюпотілися на мілководді, витягували оберемки куширу і вибирали з неї дрібну рибку.

«Аби той водяник не пірнув бува під млин, – раптом подумав джура і навіть за насіння на якийсь час забув. – Еге, вони, водяники, люблять ховатися під млинами…»

Та ось човен повернув до берега і невдовзі ткнувся носом в пісок. Джура для вірності почекав, доки старий зійде на берег, а потім як виріс біля нього.

– Ану, пішли, старигань, з нами! Та тільки без отих… без вибриків, – поклав руку на ефес шаблі.

– Куди? – буркнув дід, не дивлячись на джуру.

– Побачиш куди, – криво посміхнувся той і велів козакам: – Ну ж бо, хлопці, оточіть старого кіньми та проведіть до пана осавула.

– А коли не піду? – з-під кущуватих брів старий бликнув на джуру, який уже вихопився в сідло.

– Поведемо, – джура знову звично кинув до рота пучку насіння, зарешетував його міцними білими зубами, і в куточку губ його почала з'являтися й рости вервечка лушпайок. – А не підеш – поведемо! Бо ми тебе давно чекаємо. А пан осавул так уже й скучив за тобою, ги-ги…

Лушпайки сипонули йому на груди.

Видра пхукнув і почовг до фортеці, за ним трюхикали на конях козаки. Джура на всяк випадок страхав старого:

– Не здумай дорогою на кішку перекинутись, чи колесом покотитись, як відьмаки роблять, – з нами жарти куці!

– Великий, а дурний, – відмахнувся Видра. – Коли хочеш кішкою бігати – бігай! Дурному ума не вставиш, а я при чім?

– Це я – дурний? – почервонів джура. – Та я ж т-тобі!..

– Не гарячкуй, бо й справді покочуся колесом – чи й доженеш мене.

– Ну, ну, – джура з червоного зробився білим. – Не жартуй!