Розділ «Ордер на любов Роман»

Тарас зненацька й собі стиха підхопив:

Бо моя пригода —

Козацькая врода,

Так, як ранняя роса:

Що вітер повіє,

Сонечко пригріє,

Роса на землю впаде —

Так моя неслава,

Людська поговірка,

Усе марно пропаде!

Та ще гірше спраги й неслави була думка про кохану… Що її чекає в неволі? Картав себе – нащо було так далеко забиратися на південь? Боялися погоні осавула, от і потрапили з вогню та в полум'я. Ногайці постійно нишпорять південним прикордонням запорозького краю, полюючи на людей, коней, нападаючи на зимівники й хутори, захоплюючи все, що можна захопити – з того й живуть. Самі ж бідолахи такі, що злиденніших за них ще треба пошукати, а бач, на чужому горі наживаються. А найбільше полюють за людьми, продають їх потім у Криму чи й везуть полон у Стамбул на невільницькі базари. Дівчат у першу чергу. Та ще вродливих… Тож власна доля його не дуже хвилювала – що буде, те й буде, а ось що чекає Оксану? При згадці про дівчину в хлопця стискувалося серце й пекло огнем. Терзав себе, що зірвав дівчину, підмовив її до втечі, ось тепер і маєш. Сам пропав і дівчину занапастив… Тепер і виходить, як у пісні:

Ой жаль, жаль,

Мені буде.

Візьмуть її люди —

Моя не буде.

Ой жаль, жаль…

А вже мою дівчиноньку

Орли водуть.

А вже мою дівчиноньку

До шлюбу ведуть.