Розділ «Де батько твій, Адаме?»

Де батько твій, Адаме?

Пролог до виходу на сцену «пробуджених».

Врешті-решт я звик. Хіба мало! — у одних дружина стерва, у інших гроші тринькає. А у мене — акробатка з Кандайї. І характер золотий: терпіти в хаті такого істерика й егоїста, як я... Втім, всі метання у минулому. Певною мірою, я навіть щасливий. Дружина-красуня, син, улюблена робота, достаток в хаті — що ще треба людині, щоб спокійно зустріти старість?

...Продивився написане. Не вийде з мене Достоєвського. Заготовки для статті. Сухий конспект, пишномовні відступи, виклад новин шестирічної давнини, упереміш з купою штампів, з видертими з контексту цитатами. Рукописи не горять, але хіба це рукопис? — так, писанина. Спалити! Ось перечитаю до кінця, заберу Адама зі школи — і...

Смішно: хто міг знати, що «пробуджені» — далеко не останнє, і навіть не найсильніше з потрясінь, які чекають на нас?


Зошит п’ятий


Життя — карантин біля входу в рай.

Карл Вебер

— Стьопочко, облиште! Я менше за все хочу вести теологічний диспут...

— Мочити! Мочити нещадно!

— Стьопочко, милий! — ваша наївна, можна сказати, печерна кровожерливість...

— Мочити! Вирощуючи критичну масу первородного гріха!

— Це навіть не смішно. Ви б чудово виглядали в Старому Заповіті. Книга Пророка Степанаїла Несамовитого — все із прописної літери...

Кирило слухав у піввуха, допиваючи другий кухоль «Баварського». Узяти третю? У «Ящику Пандори» чудове пиво — різке, свіже. Мабуть, не варто. Ще Адама з дитячого садка забирати. Обійдуся двома. Ні, але який же цей Степан! Його натиск, та в мирних би цілях. Критична маса гріха? Знайшов до кого причепитися: до Казимира...

Неприємна, розслаблена веселість опановувала серцем. Зла, ніби дворова шавка. Сьогодні вранці виплатили гроші в касі «Дзеркала тижня». Нібито аванс за майбутній цикл статей. Напевно, якби Кирило попросив подвоїти гонорар — дали б. З посмішкою, із задоволенням. Навіть знаючи, що цикл статей — фікція, обманка. О, чудовий новий світ до послуг поважних сейфіві Персональні надбавки до зарплати, першочергові робочі місця, для охочих — пільгові курси перекваліфікації, на яких до того ж платили величезну стипендію. «Пробуджені» опікувалися бідолахами, як рідкісними, реліктовими квітами: так, має зів’янути, так, скоро, але хочеться, щоб цвіли чим-довше! У нашій теплиці навіть кактуси квітнуть тричі на рік... Спочатку це дратувало. Коли розумієш, що тираж видання впав до мізерної відмітки, що журнал висить на дотаціях, а всі твої надзвичайні гонорари — чистої води доброчинність... Хотілося стати в позу, гордо заявивши: «Я ваших подачок не потребую!» Ось тільки кому заявити? Головному редактору? Такий же сейф, сидить на тих же самих «подачках». Знайти керівників фондів допомоги і влаштувати скандал?

Безглуздо.

Плюнути й піти?!

Пресу тепер читають практично самі сейфи. Стабільна аудиторія. Упертість перемогла: залишився. Для свого брата стараюся! Викладемося, зі шкури виліземо — буде вам газеточка, буде журнальчик! Правда, мир та любов — з них сенсації не вичавити. Зрідка трапляються теракти: у кого-небудь з «несприйнятливих» падає планка. Але на одних терактах далеко не виїдеш. У позаминулому році кордони відкрили. Обсмоктав цю новину, як міг, особисто злітав на урочистості: штовхнув шлагбаум, знімків наробив... Далі що? Вихваляти постійне поліпшення екології? Міграцію залишків населення з мегаполісів до передмість і сіл?! Можна, звичайно, пригадати, що перестали літати в космос, що не було зафіксовано жодного реального відкриття, жодного принципового прориву в області новітніх технологій... Чудовий новий світ байдуже зниже плечима. Весь наш чудовий НТП закінчився не катастрофою, не безвихіддю — просто пшиком. Люди навіть їздити перестали. Навіщо? — якщо протягом життя, яке раптом стало неймовірно довгим, ти встиг відвідати безліч місць, а побачити інші або поспілкуватися зі знайомими здатний ментально — вмить, залишаючись в улюбленому кріслі!

«Мудрець подорожує, не переступаючи порогу рідного дому...»

— Стьопочко, я міг би на ходу склепати тузин теорій хоч на захист Божого втручання, хоч проти... І що? Якщо це втручання Його, то мій захист буде безглуздим. А корчити з себе прокурора... Ви читали Книгу Іова? Вірю, вірю, звичайно, читали. Як мінімум, слухали в короткому, але енергійному переказі. Якщо ж це випадковість або викрутас еволюції, я видамся дурнем. Дорогий мій Степанаїл, ви не повірите, але на світі ще залишилися люди, кому вкрай неприємно виглядати дурнями...

— Ну, наприклад! Казимире, я чекаю!

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Де батько твій, Адаме?» автора Олді Генрі на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Де батько твій, Адаме?“ на сторінці 26. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи