Розділ «Маргарита Хемлін Дізнавач»

За спиною Єва голосно ойкнула:

— Треба ж, намітка розпустилася!

Поліна закудкудакала, Євка сміється, як різана. Я мимоволі озирнувся.

Євка стоїть у самій тоненькій комбінації, і не піднімає сукню, а волосся своє руде куйовдить. І волосся зовсім як у постраждалої Горобчик.

Надворі я розсудив, що сердитися не треба. Жінки. Не мали на увазі мене образити.

Гукнув у розчинені двері:

— Ну, можна?

— Можна, можна, — в один голос дозволили Євка і Поліна Львівна.

І ось вони обидві на мене дивляться і чекають. Що я скажу.

Кажу:

— Поліно Львівно, я до вас у важливій справі. Єва зараз іде?

Євка підвела голову:

— А чого ви у Поліни Львівни питаєте? Ви у мене запитайте. Я вам відповім. Не йду. Цілий день буду напохваті. Мені до завтрашнього ранку сукню треба готову.

Поліна засюсюкала:

— Так. Не дивуйтеся, при Євочці будь-які питання можна. Ви ж до мене не женихатися?

І стільки в ній виявилося разом із дурним запитанням шкідливості, що я зло відповів:

— А якщо женихатися, то що?

— Тоді не знаю. Ви мене бентежите, Михайле Івановичу. Ви жартів не розумієте, я давно зауважила. Ну, навіщо прийшли, дорогенький?

Я не сумнівався, що питання з ножем треба вирішувати сам на сам.

Поліна Львівна ніби прочитала мої думки: