Розділ «Маргарита Хемлін Дізнавач»

І таким голосом сказала, що баба негайно гроші мені в руку тицьнула, потім швиденько згребла крихти зі снігом і кинула через плече. Налетіли горобці і склювали. Без сліду.

Я не звик, щоб за мене заступалися жіночим голосом.

Кажу:

— Гаразд. Нехай скаже спасибі, не хочу зв’язуватися. Ще раз наткнуся на таке — в міліцію відведу.

Торговка дивилася на мене невидячим поглядом, як у них прийнято, коли їхні шахери-махери випирають назовні.

Я дістав посвідчення і показав.

Вона враз змінила ставлення.

— Ой, вибачте, товаришу міліціонер. Від морозу товар псується.

Моя захисниця засміялася. І так засміялася, що червоний язик трохи висунувся між білих зубів. І руками сплеснула, і зігнулася від сміху. І закашлялася від морозного повітря.

Я її машинально по спині трохи постукав.

Пальто у неї виявилося товсте, м’яке. Ворсисте на дотик.

Вона й каже:

— То ви міліціонер? А я за вас розкричалася! Ну гаразд. Наступного разу ви за мене цитьнете на кого-небудь. Цитьнете?

Я, звичайно, обіцяв.

Вона пішла. А я подумав, що й не впізнаю її, якщо побачу знову. Тільки руде волосся з-під хустки. Але це прикмета, а не портрет.

І не хотів, а купив льодяники.

Перед самою зустріччю з Любочкою забіг у гуртожиток — перевдягнувся у форму. Одягнув шинелю. Стару заячу шапку змінив на кубанку. Краси, звичайно, більше, але менше тепла.

Любочка на побачення прибігла на секунду — повідомити, що в госпіталі багато роботи і її на вечір не відпускають.

Домовилися наступного дня.

Оскільки як гостинець у мене були льодяники, я дав кульочок Любочці. Вона й не подивилася, затиснула його в руках.