Розділ «Частина друга ТОРІЯ»

Увійшов Гонза. У залі почалася завсідна діловита метушня. Сусід по лаві привітав новоприбулих і відразу відсахнувся. Щось неголосно запитав, Гонза здивовано поглянув на нього.

Суть Лисового задуму стала зрозуміла Егерту трохи пізніше, а поки він спостерігав, як у кожного, хто кидав свій погляд на Гонзу, круглішали очі й той починав голосно шепотітися із сусідом. Гонза вертівся, здригався й чомусь хапався рукою за носа.

Витівка була проста: всі до одного товариші — хто зі співчуттям, хто зі зловтіхою, хто дбайливо, хто здивовано — допитувались у закляклого Гонзи, що трапилося сьогодні з його носом і з якого такого дива він виріс майже на чверть.

Гонза сипав жартами й огризався, але хмурнішав на очах. Наступного дня повторилося те ж саме — зустрівши Гонзу в коридорі, студенти супилися й відводили очі. Злий і розгублений, бідака нарешті звернувся до Солля:

— Слухай, хлопче… Хоч ти скажи мені… Що там з моїм носом?

Егерт тупцював з ноги на ногу, дивлячись у його запитливі очі, і, нарешті, вичавив:

— Та начебто… довгуватий…

Гонза плюнув спересердя, а ввечері — радісний Лис повідав про це Соллю, який таким чином нібито став співучасником витівки — зневірений провінціал роздобув обрізок шнурка й ретельно, до самого кінчика, виміряв свій нещасний ніс. Та, на лихо, залишив свою мірку відразу, у кімнаті, під периною. Ну, звісно, Лис за відсутності хазяїна наніс йому візит і трішки вкоротив злощасну мірку.

Небо, що було з Гонзою, коли він надумав зробити повторний вимір! Мало не весь університет, причаївшись під вікном його кімнати, чув сумний, сповнений жаху крик: мірка виявилася короткою, нещасний ніс подовжився на цілу половину нігтя…

Егерт здригнувся й відігнав спогади. З площі долинув довгий, протяжний звук — ніби голос древнього, закутого в кам’яну броню чудовиська, чудовиська тужного й самотнього. Щоразу від цього звуку в Солля мороз іде поза шкіру, хоча Лис давно пояснив йому, що це лише один з обрядів у Вежі Лаш: сірі каптури люблять таємничість, і блазень його знає, що там у них за обряди… Вежа вибухала цим стогоном іноді раз на день, іноді двічі, а часом замовкала на цілий тиждень — городяни звикли до дивних звуків і не звертали на них уваги, і тільки Егерту завсіди хотілося затиснути вуха. От і зараз, мимоволі сіпнувшись, він викликав усмішку Лиса.

— У мого батька сучка була… То вона свистунця не любила. Почує і нумо підвивати, просто божеволіє… На тебе схоже, тільки ти вити боїшся…

Звук завмер. Егерт перевів подих.

— Ти… Не знаєш, що все-таки вони… роблять у цій своїй Вежі?

Служителів Лаш на вулицях впізнавали здалеку — одягнені в сірі плащі зі спадаючими на обличчя каптурами, вони вселяли городянам трепет і повагу, які Егерт цілком розділяв.

Лис наморщив ніс. Мовив задумливо:

— Ну, справ у них чимало… Одного прання скільки — плащі ж довгі, бруківку підмітають, усяка гидота до полів чіпляється… Брудняться, мабуть, страшенно…

Солль приборкав роздратування. Поцікавився глухо:

— А… звук? Ну, виття це…

Лис стрепенувся:

— А це праля тамтешня, коли дірку в плащі знайде, то відразу репетувати починає… Лається, значить.