Розділ «Острів перевертнів»

— Зате ти в нас найрозумніша, найголовніша! Усе ти знаєш: і як Ірці перевертнем стати, і як із бізнесменів більший гонорар збити. Така вже крута! А я, виходить, повний ідіот? І Ірку в цьому переконала! А коли вам здухач потрібен, то відразу: «Богдане, допоможи!». А як не потрібен — усе: «Богдане, ти ніякий, простий, звичайний!». Ви ж із Іркою мене взагалі за ідіота маєте! Ти гидоту всіляку говориш, а Ірка мені повсякчас очі відводить!

— А я тут до чого? — пробелькотіла Ірка.

Але Богдан її не чув, він дивився тільки на Тетянку й репетував:

— Навіть гроші, які на моєму власному рахунку лежать, я без твого дозволу взяти не можу! Я батькові машину хотів купити, щоб він по дві години на роботу не добирався! Так ні, не можна, велика бізнес-відьма Тетянка не дозволяє! Відсотки, бачте! А я батька поберегти хочу! Він же тепер зі мною не розмовляє!

— Через те, що ти йому машину не купив? — ошелешена Богдановим натиском й останньою заявою, зойкнула Тетянка.

— Дурепа! Через пиво! Почув, що від мене пивом тягне!

— Що? — завелась Тетянка. — Спочатку пиво, тепер наркота, ти що, зовсім недо…

— Так, я недоумок! — загорлав у відповідь Богдан. — Повний кретин! Бо про вас думаю! Коли ви мене в майоровій квартирі кинули, а самі вовкулак рятувати полетіли, я з холодильника весь запас цієї гидоти видудлив! Мерзенної, гіркої, бридкої! Пив! Просто щоб заснути! Щоб здухачем стати й вас урятувати!! Примчав, козел! А ти мені? — Він манірно склав губи в трубочку й, передражнюючи Тетянку, мовив: — Чого приперся?.. Без тебе впораємось… Вали звідси… От я й звалив! А потім ледь не здох! Майор, коли до себе повернувся, годину мені шлунок промивав! Мене три дні хитало! А ви… — Безнадійно махнувши рукою, хлопчак круто розвернувся й побіг геть від багаття, у морок.

— Богдане! — крикнула Ірка, кидаючись за ним. — Куди ти? Стій! Ну що за дурниці?!

Попереду мигтіла темна тінь і гупали черевики. Ірка спробувала бігти швидше, але перечепилася об якесь корінняччя й упала.

— Богдане, повернися! — крикнула вона в темряву.

Відповіді не було. Гупання черевиків стихло десь удалині.

Дівча повернулося до багаття.

— Я ж кажу — недоумок, — з нервовим смішком мовила Тетянка й опустила очі.— Чого це він раптом? Усе начебто нормально було…

— Нормально? І це ти називаєш нормально? — розлючено загарчала Ірка. — Ти постійно до нього прискіпуєшся! Я тобі сто разів казала: припини, а ти все прискіпуєшся й прискіпуєшся! То Богдан тобі тупий, то…

— А він до мене не прискіпується? То зад у мене товстий, то на паркані він мене залишити хотів…

— Але ж не залишив! А от ти його там, у майора, кинула! Ти ж його запросто приспати могла! І йому б не довелося труїтися!

— Ти теж могла!

Ірка знітилася. Кивнула.

— І я могла. Поспішала, сваритись із тобою не захотіла, гадала, що без нього впораємось. А Богдан за нас переживав. Усе зробив, щоб урятувати!.. А ми його образили, — похнюпивши голову, дівча посунуло до намету.