Розділ «Острів перевертнів»

Хлопчак, здавалося б, і відсунувся вбік, скинувши руку в заперечному жесті, але в його рухах було помітне якесь вагання. Це побачила навіть Ірка, ну а досвідчений володар конопель, той узагалі все миттєво збагнув!

— Адже це нерозумно й навіть несправедливо! — натиск посилився, голос Пилипа линув, наче ріка, ваблячи за собою. — Усі кажуть — гидота, і ви, як маленький, повторюєте за ними! А де ж самостійність суджень? Де право на власну думку? Доросла, досвідчена людина ніколи не робить висновків, спираючись на чужі слова, вона спершу сама розбереться, а вже потім вирішить. Без підказок!

Рука Богдана здригнулася і, хоча й нерішуче, але все-таки потягнулась до портсигара.

— Ви мені по-справжньому подобаєтесь, парубче! — у захваті сказав Пилип. — Відразу видно незалежну людину!

За ним виросла темна тінь. Широко розмахнувшись, Тетянка врізала ногою прямо по золотому портсигарові. Яскраво зблиснувши у світлі багаття, він злетів у повітря, і самокрутки весело посипалися вниз, обдаючи всіх присутніх трав’яними крихтами.

— Косяк пролетів, — замислено поглядаючи на цигарку, що впала до його ніг, мовив сивий чолов’яга біля багаття й повільно затягся своєю самокруткою.

Вибитий Тетянкою портсигар кілька разів перекинувся в повітрі й повернувся прямо в долоню Пилипа з конопель.

— Що це за хуліганські витівки, люба Тетяно! — похитав головою Пилип. — Розумію: міське життя, перевтома, стреси! Чи не хочете заспокоїтись, відновити душевну рівновагу? — І він тицьнув відкритий портсигар Тетянці під носа.

Портсигар, як і раніше, був повний, цигарки так і лежали в ньому акуратними рядами.

Не звертаючи уваги на володаря конопель, Тетянка взяла руки в боки й гнівно нависла над Богданом, котрий сидів на землі.

— Як це розуміти? Від білявок фігієш, а тепер от вирішив узагалі із останніми мізками попрощатися?

— А чого ти мною увесь час командуєш? — підхопився на ноги Богдан. — Хто ти взагалі така, щоб мені наказувати?

— Правильно, хлопче, покажи їй! — негайно втрутився Пилип. — Справжній чоловік не має дозволяти…

Тетянка повільно озирнулась до нього. На її крейдяному обличчі криваво червонів рот і лиховісними болотяними вогнями палали очі. Тетянчине волосся утворило світлий ореол, на ньому затанцювали зелені іскорки. Раптовий подув лютого крижаного вітру вдарив володаря конопель по обличчю, а стебла конопель пригнулися до землі.

Пилип заспокійливо звів долоні:

— Усе, усе! Зрозумів — у вас суто приватна розмова! Зникаю, залишаю вас на самоті, приємної ночі, почувайте себе як удома… — він обережно позадкував, аж доки не вперся спиною в рідні коноплі.

Стебла розсунулись, пропускаючи хазяїна, і Пилип із конопель розчинився в нетрях конопляного гаю.

Вітер ущух, волосся впало Тетянці на плечі, і лише вогонь в очах не згасав. Вона розлючено витріщилася на Богдана:

— І він іще питає, чого я командую! Бо сам ти ніякий! Тобою якщо не командувати — то ти вуха порозвішуєш і за кожною сволотою з конопель потягнешся!

Хлопчак відповів їй таким самим розлюченим поглядом: