Розділ «Острів перевертнів»

Ірка схвально глянула на вчительку. Кісточка — це правильно. І серед людей є тямущі істоти. Цуценята так само були тямущими істотами, у всякому разі, що таке кісточка, вони вже розуміли. Знехотя, по десять разів запитуючи, чи прийде собачка ще, вони облишили Ірку й рушили до класу.

— Твоя маска страшенно всім сподобалася! — посміхнулася вчителька. — Здавай її й швиденько йди на заняття! — Двері класу зачинилися.

Куди ж вона? А кісточка? Невже обдурила?! Ірка ображено витріщилася на зачинені двері. І її тут-таки знов схопили за лапу й потягли до виходу.

— Ходімо, а то там уже маски збирати почали! Зараз спробують тобі голову відірвати! — швидко прошепотів Богдан.

Ірка загарчала. Друг її не шанує! Нехай стережеться той, хто зважиться відірвати їй голову!

Ірка спробувала пояснити йому, що вона не боїться, а навпаки, хоче залишитися й подивитися на сміливця, котрий прийде за її головою.

Але друг не розумів, а продовжував завзято тягти її за собою. І раптом він спинився як укопаний.

— Твоя класуха! Це ж треба, прямо на дверях стоїть! Вона не мусить тебе бачити! — Богдан почав бігати туди-сюди коридором.

І справді, дверний отвір від одвірка до одвірка загородила монументальна постать Баби Катрі. Ірчина класуха! стояла спиною, явно з кимсь розмовляючи. Але будь-якої миті вона може обернутися й побачити собакоголову Ірку. І, звісно ж, одразу почне з’ясовувати, хто й коли записав Ірку в групу масок, а потім зажадає зняти собачу голову… У Богдана аж подих перехопило від жаху. А з глибини коридору повільно й невідворотно насувалася вчителька музики, дорогою забираючи в старшокласників шапочки телепузиків, вушка зайчиків, вовчу морду. Зараз вона так само побачить Ірку й зацікавиться надзвичайною маскою. Порятунку не було.

Здивовано піднявши вухо, Ірка дивилася, як друг швидко крутив головою — то туди, то сюди. Від нього війнуло гострим запахом страху. Дивно, зазвичай друг нічого не боявся. Ірці стало шкода його й схотілося заспокоїти. Вона висолопила язика й лизнула друга по обличчю.

Богдан підстрибнув, начебто його підкинули, й люто обернувся до Ірки.

— Зовсім здуріла? Чого ти лижешся? Та ще прилюдно! — скаженим шепотом процідив він і нервово роззирнувся навсібіч.

Ірка знову здивувалася. Друг не заспокоївся Він нервував, зате, здається, прийняв якесь рішення.

— Через туалет для першокласників! Там вікно відчиняється!

Він знову схопив Ірку за лапу й потяг до дверей, на яких був намальований чоловічок. Ірка зупинилася й навіть учепилася за одвірок. Вона не дуже добре пам’ятала — чому, але знала, що в ці двері їй заходити не можна.

— Слухай, ну я вже точно у ваш жіночий туалет не піду, а ти зараз собака, тобі все можна! — Він рішуче відчинив двері й заштовхнув Ірку досередини. Потім озирнувся й у відповідь на збентежений погляд якогось хлопця кинув: — Мені просто її допомога потрібна, там першокласники переплуталися! — І, залишивши випадкового свідка розмірковувати, що саме й із чим могли переплутати першокласники, забіг слідом…

Щоб зустрітися вже з іншими, захопленими поглядами. Близько десятка малюків, притримуючи штанці, радісно витріщилися на Ірку. А один пролепетав:

— Собачка теж тут із нами буде?

— Ні, собачці тут не можна, — строго оголосив Богдан. — Хіба ви не знаєте, що собачки в туалет не ходять?

— А мій кіт ходить, — поспішив поділитися своїм щастям кругленький, як колобок, хлопчик. — Він так на краєчок унітаза сідає, хвіст униз звішує…