Розділ «Острів перевертнів»

— Ні, мабуть, на те й те мені не вистачить, а от на щось одне — без проблем, — зловтішно пирхнула Ірка.

— Годі нам мізки пудрити, Хортице! — Наталка підвела голову від величезної літери «Б», яку вона намалювала крейдою на асфальті. — Ти що, ціле літо банки грабувала чи наркотою торгувала?

— Чим треба, тим і торгувала, — знехотя буркнула Ірка.

Вона вже пошкодувала, що завелась із Веселко й ледь не бовкнула зайвого. Аби приховати своє збентеження, Ірка полізла до рюкзачка за помадою й почала вже вкотре підмальовувати губи. І відразу ж збагнула, що зробила ще одну помилку.

Погляди дівчаток так і прикипіли до золотавого тюбика справжньої й, мабуть, дуже дорогої фірмової французької помади, що її Ірці подарувала Тетянка на честь успіху «Іващенкової справи». Ірка побачила, як сестрички Яновські, перші шкільні пліткарки, багатозначно перезирнулися.

— Ірино, у пристойному товаристві вкрай некрасиво займатися своїм туалетом. Але якщо вже тобі так треба підмалювати губи, іди до туалету й підмальовуй там. Хоча у твоєму віці могла б і обійтися без цього, — в Ірки за спиною з’явилася монументальна постать Катерини Семенівни, класної керівниці сьомого «Б», більш відомої, як Баба Катря.

— У туалет за туалетом, — тихо гмукнула Оксанка.

— А ти, Веселко, теж зараз же витри помаду! — Баба Катря всім корпусом розвернулася до Оксанки. — У Хортиці це неподобство хоча б нормального рожевого кольору, а в тебе — не зрозуміло що! На воскреслого небіжчика схожа!

Ірка зиркнула на класуху із осудом. От якби ще й дорослі навчилися дотримуватись власних повчань. Баба Катря повсякчас повторює: «Не кажи те, чого не знаєш!», — а сама туди ж таки — воскреслих небіжчиків обговорювати пхнеться. Можна подумати, вона хоч одного бачила!

— Не можеш не фарбуватися — купи собі помаду як у Хортиці! — зажадала вчителька.

— Та я б і купила! — слізно заскиглила Оксанка. — Із задоволенням!

— То що ж тобі заважає? — здивувалася наївна Баба Катря.

— Відсутність грошей. Я влітку банки не грабувала й наркотою не торгувала, — буркнула Веселко.

Але вчителька її вже не слухала. Біля виставленого перед входом мікрофона з’явилася директриса, а поруч заметушилися якісь дуже офіційні дядечки в костюмах і з краватками. Баба Катря й собі забігала.

— Сьомий «Б»!!! — кричати класуха вміла куди краще за Наталку. — Негайно вишикувались! Яновські, вам що, особливе запрошення потрібно?

Ірка швидко засунула помаду в розстебнуту кишеню рюкзака. Шкільне подвір’я миттю завирувало й майже відразу стихло. Строката юрба школярів розбіглася по чотирьох боках довгого прямокутника, шикуючись для традиційної лінійки. Тільки поруч із сьомим «Б» продовжували метушитись учителі молодших класів, відганяючи матусь і шикуючи першокласників, котрі ховалися за пишними букетами. А величезний, наче шафа, дядечко-спонсор уже змінив біля мікрофона директрису, аби «подарувати любим школярам» величезний світ і ще один маленький телевізор на додаток.

Високий красунчик у світлому костюмі сліпучо посміхнувся і явно позуючи перед однокласницями, легко підхопив справді невеликий телевізор на руки. А потім поніс уздовж рядів, демонструючи всім бажаючим.

— Який він кльо-о-овий! — замріяно закотивши очі, мовила Оксанка.

— Хто, телик? — перепитала Ірка.

— До чого тут телик! — обурилась Оксанка. — Андрій! З одинадцятого «А»! — Вона кивнула на старшокласника, котрий ніс телевізор.