Розділ «Острів перевертнів»

— Та так — нічого, — не зовсім упевнено схвалила Ірка, — коли без телевізора.

Телевізор, хоч і невеличкий, а все-таки виявився важким. Невимушена посмішка на обличчі Андрія змінилась на напружену гримасу. І, немов у дзеркалі, ця гримаса відбилася на обличчі директриси — та, судячи з усього, боялася, що школа втратить подарунок, так жодного разу ним і не скориставшись.

— Це його батько телика подарував! — схоже, образилась за свого кумира Оксанка.

— Треба було ще менший вибрати, — пробелькотіла Ірка, споглядаючи, як у Андрія почав збиватися крок. Важкий телевізор одтягував йому руки, пригинав до землі.

У директрисиних очах застиг найсправжнісінький жах. Схоже, зараз їй найбільше хотілося, відштовхнувши з дороги товсту пані з районо, кинутись на допомогу цьому носієві. Телевізор повільно, але невпинно вислизав Андрієві з рук. Ще секунда й… Рішуче розштовхавши юрбу плечем, на майданчику серед школярів з’явився фізрук. Нашвидку підхопивши телевізор, він майже бігцем поніс його назад до мікрофона, а слідом за ним підстрибом квапився Андрій.

— Утомився, бідолашка! — співчутливо мовила віддана Веселко.

Ірка з Наталкою перезирнулися й захихотіли. Оксанка обдарувала їх недобрим поглядом, але так нічого й не сказала.

— А знаєш, куди цей Андрій вступати зібрався? — прошепотіла Наталка. — Мені брат розповів. На факультет міжнародної економіки.

— Нічого собі! — звела брови Ірка. — Туди конкурс просто шалений, і дві мови треба знати!

— Який конкурс, ти що? Він же не на безкоштовний відділок вступає! Татко заплатить — і буде вчитися! — Наталка засмутилася. — Батько каже, доки ми школу закінчимо, безкоштовних місць в університетах взагалі не залишиться.

Ірка у відповідь і собі важко зітхнула.

— А тобі, Хортице, чого зітхати? На квартиру й на машину заробила, а на навчання не залишилось? Усе на французьку помаду витратила? — єхидно поцікавилась Оксанка.

— Слухай, що ти до мене із самісінького ранку чіпляєшся? Жаба давить? То піди її біологічці віддай, для уроків знадобиться!

— Що тут мені знадобиться? — з юрби визирнуло зацікавлене личко молоденької вчительки біології.

— Оксанчина жаба! — не розгубившись, відповіла Ірка. — Ось така величезна! — і вона розчепірила пальці, показуючи, яка величезна в Оксанки жаба.

Біологічка жахнулася:

— Але ж це рідкісний вид! За нею треба правильно доглядати, інакше вона загине! Завтра ж принось! Такій жабі потрібен особливий температурний режим! А їжа? Чим ти її годуєш?

— А вона в неї чим попало харчується! — давлячись сміхом, пробелькотіла Ірка. — Оксанка в кого що побачить, тим свою жабу й підгодовує. От хоч би й моєю помадою…

Біологічка зиркнула на клас, що ледь не помирав від реготу, трагічно звела брови й замогильним голосом мовила:

— Нічого смішного. На такій безладній дієті Оксанчина жаба й тижня не проживе! Ніяких завтра! Сьогодні ж! Відразу після уроків сходиш і принесеш! Ти чуєш, Веселко? Тобі має бути соромно! Невже ти не помітила, що твоя жаба кепсько почувається?! Скажи спасибі, що Хортиця до фахівця звернулась! — біологічка круто розвернулася на підборах.