Розділ «Чаклунство за наймом»

Щосили обіймаючи майора, Тетянка примовляла:

— Ви мені життя врятували! Спасибі! Спасибі!! Спасибі!!!

— Спасибі — багато, — розважливо заявив Вовкулака, — от рівноцінний поділ — по п’ятдесят тисяч на ніс, включаючи ваші безнюхі носики! — це буде те, що треба.

Тетянка повільно розчепила руки, подивилася на майора настороженим поглядом і процідила крізь зуби:

— Ми обговоримо це питання.

Голосно гупаючи, повз них пробіг Іващенко. Туди, де вже не було жодних вовків, а шестеро здоровенних хлопців у камуфляжі міцно тримали сухорлявого літнього чолов’ягу.

— У бухгалтерію його, там теж програма «Клієнт-Банк» є! — рішуче наказав Іващенко. — І Серьогу тягніть! Нехай наш новоявлений комп’ютерний геній трохи попрацює! — Генеральний, широким кроком минаючи турнікет, гукнув охоронцю, котрий боязко поглядав із глибини будки: — А з вами я потім розберуся!

— Та ж я думав, що ви вже поїхали, Володимире Георгійовичу! — розгублено пробелькотів охоронець.

— Ніхто з начальства додому не поїхав, — люто позираючи на компаньйона, котрий смикався в руках камуфляжників, заявив Іващенко. — Ну от буквально всі залишилися в будинку!

Терпіння добратися до власного кабінету в Іващенка вже не було. Він рвучко відчинив двері бухгалтерії. Вовкулаки жбурнули компаньйона на стілець перед комп’ютером головної бухгалтерки, а за мить кинули поруч і Серьогу.

Ірка, ледь переставляючи ноги, ввалилася слідом. Неймовірна напруга цієї ночі поступово відпускала. Сонними очима дівча дивилося, як Іващенко переможно розмахує пальцем перед носом племінника:

— Давай, виходь на банк, в який ти мої грошики запхав! — командував бізнесмен. — Працюй!

— Знову? — обурився Серьога. — Мені ще за той раз не заплатили! — хлопець багатозначно зиркнув на пониклого на сусідньому стільцеві компаньйона. — Я вам не татко Карло, забезкоштовно ішачити!

Його дядько гаркнув, немов справжнісінький вовкулака, і молодший програміст миттю прилип до клавіатури:

— Та добре, добре, роблю вже! — і, бурмочучи собі під ніс: «Сторонній дітворі платить, а рідному племіннику… Справжнісіньке рабство!», — Серьога застукотів по клавішах.

На екрані з’явилися ряди цифр. І, нарешті, засвітилося червоне віконечко.

— Код доступу давайте, — буркнув Серьога.

Іващенко глянув на компаньйона:

— Ну?

Той відповів зовсім порожнім, несвідомим поглядом. Здавалося, ця людина взагалі не в змозі була збагнути: де вона, що відбувається, хто довкола неї й чого від неї хочуть.