Розділ «Чаклунство за наймом»

Той похитав головою й послабив на шиї краватку:

— Нікому, — хрипло відповів бізнесмен. — Тільки я й компаньйон.

— От-от! — переможно сказала Тетянка.

— Та не горлав я нічого, — белькотів Серьога.

— А в мене записано, що горлав, — Тетянка показала аркушик із записами.

Ірка зазирнула до аркушика, її обличчя набуло дуже дивного виразу, і, вихопивши записи в здивованої подруги, вона швидко сховала їх до кишені, неначе боялася, що їх побачить хтось іще.

— Ти чого?.. — почала Тетянка й одразу ж замовкла, оскільки Іващенко ошелешено забелькотів:

— Серьожо? Хлопчику, як же ти міг? — бізнесмен враз став схожий на спущену повітряну кульку: маленький, зморщений, нещасний. Він стомлено повернувся до себе за стіл, важко сперся головою на руки. — Я ж про тебе так піклувався… А мені ви навіщо свій лист-страшилку надіслали? — раптом суворо спитав генеральний, розмахуючи білим конвертом. — У мене що, по-вашому, проблем мало? Я як прочитав, що мої партнери знають про зниклі гроші, то ледь не вмер!

Друзі перезирнулись. Ірка витягла свою колоду, нашвидкоруч перерахувала. Усі карти були на місці, включно з останньою, яку вони забрали в Серьоги. Дівча зі співчуттям глянуло на Іващенка:

— Ми вам нічого не надсилали, Володимире Георгійовичу!

Якусь мить бізнесмен тупо вивчав штемпель на конверті, потім вилетів з-за столу, підбіг до племінника й схопив його за горлянку:

— Де гроші? Швидко кажи, куди гроші подів! Задушу!!! — Іващенко щосили термосив Серьогу. Швабра хилиталася між ними, раз у раз стукаючи хлопця по голові.

— Я не дівав! Я не спеціально! Я не сам! Мені наказали! — придушений міцною хваткою дядечка хрипів Серьога.

— Хто тобі міг наказати, хто? Тут я начальник! Для всіх і кожного: начальник, цар, Бог і рідний дядечко!

— Мені ти й так рідний дядечко! — слушно заявив Серьога, але, побачивши, що очі дядечка до країв сповнені люттю, закричав: — Він мені теж начальник! Компаньйон твій. Приходить і каже: «Перекажи, Серьожо, грошики в інший банк, ти ж умієш!». А я й справді вмію! Це тільки ти думаєш, що я не вмію нічого! — І племінничок знову забелькотів: — Я ж не знав, що не можна. Він мене одурив! Сказав, що заплатить, як за підробіток! Ти ж сам кажеш: працюй, дорослий хлопець мусить працювати! А він зник і не заплатив нічого, і коли повернеться, не сказав! А може, ти мені заплатиш, га, дядечку? Я все-таки старався!

Іващенко глянув на племінника божевільними очима, а потім раптом хутко сховав руки за спину.

— Даремно ви, — з докором мовив майор. — Не стримуйте себе, це шкідливо. Хочеться врізати — то вріжте йому! Полегшає.

— Не вірю я в цю історію, — тихо зітхнула Ірка. — Якби компаньйон й справді Серьогу одурив, то з якого дива він тоді б боявся, що дядечко про все дізнається?

— Та Бог із ними, нехай самі розбираються, — відмахнулася Тетянка. — Аби він тільки розповів, куди бабки переказав. Бо там, між іншим, і наших півлимона.

— А моя частка? — насупився Вовкулака. — Без мене ви б його не взяли.