Розділ без назви (1)

Я почалапав за ним і за «Дімичем» темними сходами. Вочевидь єдиним виходом зараз було передзвонити Загоруйкові і попросити втрутитися в ситуацію. І це треба було зробити негайно — вже на виході, здається, почув приглушені крики знизу.

Проте, коли прожогом вискочив наверх, побачив Сема, який замість того, аби вже набирати Загоруйка, спокійно собі курив коло машини. Буркнувши щось дратівливо з приводу бездіяльності Сема, я витягнув телефон і сам почав набирати Василя Петровича. Проте він не відповідав на мої дзвінки. Я подзвонив раз і вдруге, проте Загоруйко вперто не знімав слухавку.

— Не бере трубу? — підійшов і перепитав мене, як ні в чому не бувало, Дімич. Я глянув на нього — самовпевнений здоровило, за своїми габаритами не менший за Сема, схожий на здорового вовкодава і, здається, такий же самовпевнений.

— Очевидно десь вискочив. За пару хвилин знову йому дзвонитиму, — відповів я.

— Ну та всяке буває, — зобразив співчуття на обличчі Дімич. — Але давайте ви йому вже за ворітьми подзвоните. Просто мені ще треба туди повернутися, — він кивнув у бік будинку, з якого ми щойно вийшли.

І не чекаючи моєї відповіді, Дімич повільно попростував відчиняти ворота. Я з розпачем глянув на Сема. Той кинув цигарку і повільно затушив її черевиком.

— Загоруйко про все знає, — тихо і якось буденно сказав Сем, дивлячись кудись у бік. — Він у курсі всього.

— Чому ти так думаєш?!

— Невже б вони робили це з власної ініціативи? Не сміши. Від самого початку план був саме такий. Тому труби він не візьме.

— Так, а що ж… що робити?

— Поїхати звідси. Просто зараз сісти в машину і поїхати.

— Семе, я так не зможу.

Сем повернувся до мене і уважно, ніби вивчаючи, глянув мені у вічі:

— Не можеш? — якось по-особливому спокійно і тихо спитав він. — А що у тебе перед цим хлопцем — якісь зобов’язання?

— Я привіз його сюди. І лишити його напризволяще я не можу.

Сем ще раз уважно глянув на мене, на цей раз мені здалося, що з жалем, після чого спитав:

— А завалити тих трьох відморозків — ти зможеш?

— Не знаю… Чесно не знаю. Але хіба у нас є вибір?

— У нас? Я мав на увазі лише тебе. До чого тут я?

— До чого? Та власне ні до чого… Гадаю, зараз кожен сам має вирішувати…