Розділ «Тарас Антипович Помирана»

— Ну, вшивайся вже, — кишнула вона.

— Я тобі на другий раз зерна принесу коричневого. Натягав із ящика, поки Кабигроб не спалив усе. Вариш — і каша-малаша виходе, — пообіцяв Гена, збираючи манатки.

Вона не могла навіть слухати його — так тісно й задушливо стало в її кіоску через присутність цього типа.

— Я таке пробував… Я тепер знаю все… Зо мною ніколи не заскучаєш, чула! — запевнив Гена хвацько.

— Та я вже! — виштовхала його Майя.

Надворі вечоріло. Високо над Коритом сунув гусячий клин — суєтно миготів кінцівками, як розбите військо, що відступає з покинутих позицій.

Хамса тричі неголосно просвистів і прислухався. Звук загрузав у погребі, що його він давно вже зробив своїм сховищем і домом. Він почав совати по долівці фосфорні іграшкові кубики, присвічуючи ними в цілковитій пітьмі. Земля у нього під ногами була перерита, у стінах також зяяли нори. Хамса ще раз свиснув.

В одному з бокових ходів з’явилося рухливе рильце з масивними передніми зубами. Малий кротодил приніс уламок старого кореня, розколовши його сильними щелепами. Він безшумно сповз по стіні і став тертись об ноги хазяїна.

— Підріс, Рекс. Підріс, молодчинка, — лепетав Хамса, чешучи гладку безоку морду. — А я віршика тобі скажу, хоч?

Рекс приязно посмикав неповоротким хвостом і вклався, скрутившись калачиком. Хамса сприйняв це як готовність слухати і захитався, ніби заколисуючи самого себе:

Де перекис населення гряде,

Дренажної святині преподоба

Приносить страм у перепонку лоба,

Шипшипників хурделиця хурде.

Гальмозок пустить думу на стерню,

І волиця на мапищі заб’ється.

І судному, розхристаному пню

Дівило допотопне оддається.

Хамса ще якусь мить медитативно похитувався, затим підняв кубик і обдав тихим зеленавим світінням голову свого домашнього улюбленця. Кротодил мирно спав, звісивши з пащі темний язик.

Нельсон випустив стрілу. Продзижчавши двадцять кроків, вона вп’ялася в дошку нижче чорного кола мішені, виведеного вугіллям.