Розділ «Тарас Антипович Помирана»

— Кабигроба різать пішов. Мені не сказав, я спав тоді. Просто знаю, шо пішов…

Нельсон кілька секунд перетравлював новину.

— Ти кажеш — пішов…

— Ну, поїхав, на колясці ж, таманабой!

— …різать Кабигроба…

— І не вернувся. Ніде нема, — нетерпляче стискав кулаки Пабло.

— А Кабигроб шо? — повів безволосою бровою Нельсон.

— І Кабигроба нема. Тіки кров у нього в хаті.

Погляд Нельсона упав на дивний свіжий горбок у землі неподалік. Він ріс і бентежив не менше, ніж зникнення Захура.

— Болото намокло. Шукай сліди од коліс, — порадив Нельсон.

— Людей тре’, — майже молив Пабло.

— Та, мо’, він ше вернеться. Дня ж не пройшло. Зарізав і спать сів, — відвернувся Нельсон.

Із купки землі показалася лапа з пазурами, потім виткнулось темне рильце з чутливими рожевими ніздрями. Нельсон навшпиньках підкрався поближче до цієї прояви.

— От-ад-зииип. Малі вилупились од жари!

Навколо Корита вирувала вакханалія. Варто було дитинчаті кротодила досягнути земної поверхні, як його тут же висмикували людські руки. Сліпі кротодильчики — з ріденькою шерстю, розміром з кошенят — гойдалися й пищали, підняті за хвости.

— Ага, викурили ми їх! Піджарили їм зади, ханакус! Так і поперли з того пекла, — пишався собою Нельсон.

— Куропусі. Нямуть-нямуть, — задоволено вуркотів доктор Фрезе. Він безцеремонно насаджував новонароджених хижаків на шампур, прохромлюючи ніжні черевця. Поруч Веня з Базукою товкли свою здобич об камінь — щоб не смикалась. Почорніла з горя Дана, важко дихаючи, складала кротодильчиків у мішок.

— Захура не бачили?.. А Кабигроб де, хто зна? — чіплявся Пабло до коритян. Побиття кротодилячих немовлят вганяло його в іще більший розпач.

Навколишній бенкет крові розбудив у душі сердобольного Хамси первісний жах. Він бігав поміж односельцями, силкуючись рятувати від розправи кротодилове потомство. Звідусіль ловив стусани, а нарвавшись на Скирту, що гамселила підземну живність залізним прутом, ледь не розділив долю невинно убієнних тваринок. Він врешті схопив із землі одне пискляве дитинча й, запхавши його за пазуху, віддалився на безпечну відстань, сповнений скорботи і безсилої гуманності.

Ближче до ночі розпалили вогнище. На шампурах, піках і штирях різноманітних калібрів зашкварчали хвостаті тушки. Доктор Фрезе з нагоди свята приніс зі свого схрону мензурку жовтого спирту з підозрілим осадом на дні. Навіть розбавлений водою, він обпікав горлянки коритян, що геть відвикли від такої радості і миттєво хмеліли.