Розділ шостий, із якого ми дізнаємося, що головною ознакою відьми є хвіст

– Ну, книги ми, по-перше, вже не маємо – поцупила ця сучка! А по-друге, тобто вже по-четверте, про небо забудь. Її хтось ззаду зі сходів музею кинув, коли ми на цю тітку витріщалися. Вона нам на голови – бах, ми у відрубі, а він – у шоколаді. Коперфілд чортів! – Дарина зробила мальовничий жест рукою тепер уже з самим мізинцем, що зневажливо стирчав.

– Але в нас виросли нігті й волосся, – кисло нагадала Марійка. Винятково для годиться – вона вже знала: її співрозмовниця, що глибоко петрала у предметі, знайде пояснення й цьому.

– Не ображайся, Марусю, – мовила протягло Дарина, – але в усьому Києві лише ти, напевно, ще не знаєш, що волосся та нігті можна наростити. – Вона мовчки покрутила значущим кулачком, на якому вже закінчилися пальці.

– Правда? Як? – простодушно здивувалася Марійка.

– Довго пояснювати. До речі…

Дарина знову підскочила до круглого люстерка і, нахилившись, спробувала оглянути в себе на голові симптоматичну кіску, на якій трималися нарощені кучері. Хоча й уявляла собі украй смутно: якому дурневі знадобилося розплітати й заплітати наново її мало не сто кіс, аби додати туди зайві тридцять сантиметрів?

Не знайшовши на своїй маківці ніяких ознак перукарського втручання, Чуб перескочила до Марійки й безцеремонно обмацала її перманент.

– Дивно, – спантеличено зробила висновок вона. – Але, можливо, це якісь нові технології.

– Але навіщо, – з прикрістю скрикнула та, – навіщо комусь знадобилося робити все це?

– Оце запитання! – кивнула білявка поважно. – Але якщо ми не знаємо на нього відповіді, це ще не означає, що її немає?

– Логічно, – погодилась Ковальова, що завжди схилялася перед логікою.

– От і поміркуймо логічно, – пожвавилася Дарина. – Ми ввалилися в той кабінет утрьох абсолютно випадково. Значить, шоу було розраховане на когось одного. Логічно?

– Так, – повторила улюблене слово Марійка.

– Тоді на кого? Кому ти потрібна, Марусю? І що з мене взяти, крім аналізів? А те стерво – вона ж багата. «Вольво», шофер, діамантики, білизна на ній була дуже недешева. І з усього видно: не дружина чиясь – сама в бізнесі. Може, хтось заводик або там магазинчик у неї хоче відхапати і для цього мізки їй закручує. Ти ж у цій справі не тямиш?

Марійка зітхнула.

– Я також, – заспокоїла її Дарина. – Але стовідсотково – це не наші, а її проблеми. Точно! – підтвердила вона, схоже, повністю заспокоївши себе своїм аналітичним висновком.

Марійка, навпаки, готова була розридатися від такого реалістичного пояснення подій. Надзвичайне диво, що сталося з нею вперше в житті, раптом розтало без сліду.

– Ну-у-у, не засмучуйся, – просюсюкала повагом добра Дарина, побачивши пониклу маківку своєї повірниці по пригодах. – Ти що, і справді повірила, що ми відьмами стали? А чому? Ну розкажи, – неспокійно засмикала вона Марійку за плече. – Мені, правда, цікаво! Врешті-решт, – остаточно здалася вона, жалісливо дивлячись на засмучений Марійчин ніс, – ми мусимо розглянути всі версії.

– Я читала… – безнадійно шморгнула носом Марійка.

– Що? – підбадьорила її Дарина, щосили зображуючи величезну цікавість.