Розділ 12 СИМФОНІЯ

— Нічого. Тільки скажіть.

— Обов’язково, — кивнув майстер.

Дівчинка більше нічого не говорила, і він вийшов.

Потім якось винувато усміхнувся до Ірене. Втретє за сьогодні пролунав стукіт у двері. Наполегливий і енергійний. Елітіс насторожено глянув на двері. Емблема сокола засвітилася зеленим кольором, і він заспокоївся.

— Це хтось з Клану, — сказала Ірене.

Майстер Елітіс відчинив двері. Що його вразило одразу — так це повна тиша і спокій, що були по той бік. За дверима стояв Леонт Зевксідем з радісним виразом обличчя.

— Майстриня Лікофрон прислала мене вам сказати…

— Як вона могла! — обурилася Ірене. — Зараз же небезпечно!

— Ні! Все скінчилося! Звіра щойно знищили. Ніхто не знає подробиць, відомо тільки, що тут якось причетна дівчинка з першого курсу відділення чародіїв, Флорія. Звіра і всіх небезпек вже нема! А викладачі під керівництвом гранд-майстра Тороса нині полюють за рештою чаклунів з Ордену Ворона. Це сказала майстриня Лікофрон і наказала негайно вас повідомити.

— Добре, дякую… Це приємна новина. Передаси їй, щоб негайно скликала засідання Клану.

— Добре, а… — щось утримувало Леонта від того, аби йти.

— З Нітетіс все гаразд, — заспокоїв його майстер. — Ми її тепер знову перенесемо у шпиталь, і там, я думаю, ти зможеш її побачити.

— Добре, — кивнув Леонт, кинув стривожений погляд на Аеніль та вибіг з кімнати.

Аеніль підняла голову і сама здивовано подивилася у відкриті двері.

— Не сумуй, — промовила до неї Ірене Урегус. — Все буде добре.

— Зіграй щось, — тихенько пробелькотіла Іно.

Аеніль подивилася на сестричку, потім витерла заплакані очі і підійшла до фортепіано. Іно побрела за нею, тримаючись за учнівську мантію. Невдовзі пролунали перші ноти.

Нвагор та Ірене вийшли за двері.

— Аж не віриться, — пробурмотів майстер, розглядаючи коридор, де все було потрощене і напівзруйноване, але тепер сповнене спокою і тиші.

Жінка озирнулася назад у кімнату: