Діяріюш найбагатшого чоловіка Мукачівської домінії

«А хоч нараз. Гроші тобі дам, десять ринських дам на тривку виплату. Щотримісяці плататимеш мені ринський за позику. Що з грошима робитимеш?»

«Приховаю надійно, не дам себе здурити більше нікому. А за зиму зароблю і виплачу вам рези».

«От і дурний».

«Чому, пане?»

«Якщо ти покладеш десять чужих яєць у кошар, то через три місяці десять і виймеш. Може, котрісь уже будуть протухлі. А яйце свіже від даси за те, що бережеш свої тухлі, та ще й не свої, а допоки чужі. Наробляєшся на чуже добро, а сам його не споживаєш... Це мені нагадує пригоду двох кумів, що вертали з торговиці. Ідуть, а на дорозі свіжий коров’ячий бабух. Хитріший каже: «Куме, а ви з’їли б цю балегу?» - «А де, ні за які гроші!» - «А якщо я дам вам ринського?» - «А за ринського, може б, і з’їв», - злакомився той на легкі гроші. - «То їжте, куме!» - витягає хитрун вторговану монету. Бідака присів, лизнув, примкнув очі, їсть, придержує груди, аби не вернути. Другий хихоче, тішиться, дає знехотя плату. Ідуть далі. Першому гірко, що дав себе на сміх. Другого гризе жаль пустої втрати. Глип - на путнику

ще одна тепленька палачінта. Нагощений каже: «А ви, куме, чи з’їли б цю балегу за ринського?» - «А чому б не з’їв, ви ж не вмерли». -1 притьмом взявся глитати коров’як, радий, що гроші вертаються. Далі йдуть примовклі, занурені в свої гадки. Лише раз котрийсь із них вицірився згіркло й каже: «А чи не видиться вам, солодкий куме, що ми з вами наїлися гівна задурно?!» До чого ця примовка? А до того, що коли ти не коминар, то не масти гузицю чадом. Бо буде то і собі на згубу, і людям на сміх... Ачей ти не хочеш із грошима, боячись їх втратити, повестися так, як ті двоє кумів?»

«Не хочу, але як маю робити?»

«Дай мені в позику дев’ять ринських на добрі рези - по одному ринському щомісячно. Тобі пощастило, мені доконче потрібні гроші на новий млин».

«То беріть усі десять ринських».

«Не смію просити десять, бо ти не даси».

«Легко дам, пане, вам я вірю».

«А я тобі ні, йолопе, якщо ти віддаєш від себе останнє,

- Голодняк дуркнув люлькою об ляду. - Відкрий же свій черепок, най наллю в нього лою. Якщо ти кожного ранку покладеш у кошар десять яєць, а щовечора вийматимеш лише дев’ять, то що буде з часом?»

«Кошар переповниться яйцями», - несміло втулив Цало.

«Істинно кажеш. Кожне яйце з десятка буде надійно твоїм, і кожен десяток із сотні... Так ти навчишся заробляти в себе, відкладаючи частку заробленого в когось. Це ти мусиш казати собі щоденно, коли встаєш і лягаєш, це правило має горіти перед очима як вогненний стовп. Це твоя правуюча звізда до багатства. А тепер іди напувати маржину, бо з сього менту ти почав відробляти рези, які я справно стягну в урочний час».

Цало покірно відійшов, але нараз обернувся: «Пане-ґаздо, звольте запитати: чому ви до мене такий добрий?»

Голодняк стрілив на нього, як беркут, горіховим оком: «Не до тебе я добрий, а до грошей. Ти поможеш мені заробити їх. А я тобі. От і вся доброта. Але не гаймо час на словоблудство. Бо час - теж гроші. Все - гроші аж до посліднього нашого воздиханія. Ми вмираємо, а вони далі живуть...»

Ота бесіда стала для Цала вказівним перстом судьби. Голодняк, упізнавши в ньому свою подобу, відкрив йому з часом і інші закони грошей.

Гроші треба жадати! Треба знати, скільки ти хочеш, і підігрівати силу й міру жадання. Заробляй завтра більше, ніж нині, а позавтра ще більше!

Борги свої віддавай якомога скоріше.