Діяріюш найбагатшого чоловіка Мукачівської домінії

Я заходився зрізати з черешневих дерев сухарини, а Йванко стягував їх на паливну купу. Аби коло рук і голова робила, я правив словесний урок: «Ану пригадай, які три діяння найважніші для чоловіка».

«Читати й писати», - вихлюпнув він.

«Важні, та не перші. Кажи головне».

«Молитися».

«Добре, а чому?»

«Бо молитва - то одежа, в якій виходимо з дому на люди. А одночасно й лати, в які одягаємось до ворогів зримих і незримих», - як по-писаному чесав сирохман.

«Похвально. А тепер, Іване, огласи друге й третє діяння».

«Чоловік мусить уміти писати, читати й знати ремесло».

«Овва, наново ти, хлопче, кладеш віз перед кобилою. Опусти очі - на чому стоїш, з з чого черпаєш?»

«На землі. Чоловік має обсаджувати землю. І третє -вміти плавати».

«Виснуй чому».

«Бо земля-мати прогодує чоловіка і без ремесла й грамоти», - зрешетив скорословом.

«А молитва хіба годує?»

«Молитва? Молитва годує наш дух. А від здорового духу й інше все здорове».

«Так є, сину. Затям це навіки. А чому важні друге й третє діяння, на перше око нібито пусті?»

«Бо під деревом нам перебувати найлюбіше, а у воді ми

- як риба», - любовно заокруглив Іванко, що й сам день при дні купався в озері до синіх сиріт на тілі.

Мій перший заробок склав десять талерів, твердих, як лід, і тяженьких, як дитячі сльози. Я засилив їх у пояс і пустився в город. Чоловік з грошима - інший чоловік. Його впізнають серед сіроми, навіть якщо він нічого не купує. Але якраз я купувати збирався. Нипав торговицею, прицінюючись до краму, а тугенький вузлик лоскотав мені пупа. Так, мабуть, жона в тяжі чує зародок під серцем. Та не надовго, міркував я, бо мірився купити Влені теплу плахту й щось до столу, Жигові нову сорочку, пахучого догану сторожеві, що обходив мене в скруті.

Так би все й зладилося, якби не Мордко, що зримо проріс як той гриб. Так, буває, трапляється в хащі: присяде чоловік на пень передихнути, і на очах його пролущиться з-під листяної устілки тужавенький білячок. Тоді нараз відводь очі вбік, бо інак гриб не буде рости, так і спорохнявіє курдупликом. Мордко ж сам мені в очі пхався всією своєю гандрабатою поставою.

«Честь довкола! - поклонився мені, як поважному ґазді.