Розділ «Юр Логвин Закляття відьмака»

Коли я поміг йому звільнитись із чудернацької пастки, він не подякував, тільки люто прохарчав:

— Чого зразу не вийшов, як кликав? Злякався?

— Чого лякатись? Солодкий сон додивлявся!

— Та в тебе ж свічка горіла!

— Та бач — запалив свічку і знов закуняв.

— Ага, — відказав кульгавий і більше нічого не говорив. Кульгаючи на обидві ноги, потьопав до своєї істобки. Я теж повернувся до праці, але не міг довго заспокоїтись — пальці від напруги тремтіли. Якби зразу сів до письма, то цілу сторінку зіпсував би! Тому заходився поратись із наїдком біля печі. І, поки камешився в хаті, з істобки лунали крики та зойки. То кульгавий вчив свою молодицю, що треба прислухатися краще, щоб чути, як чоловік гукає.

Ось і Йордан підійшов. І, хоч спокуси та підступи диявола і слабкість духу заважали мені, все ж за допомогою Всевишнього скінчив я останнього зошита. Та зразу нова спокуса почала мене допікати: чи ще лишатись на хуторі і знаменати на полях?.. І вже по всьому повернутись до міста й віддати позичену книгу?.. Чи зараз піти до міста й віддати книгу, а тоді повернутися і довершити і малюнки, і палітурні справи?..

(Книжник не сказав, що наближався час вертати корчмареві позичені під заставу карти. Шкода було застави! Як-не-як монети хоч і невеликі, а проте справжні, не алхімницькі! Якщо ж протягне час і корчмар не схоче взяти назад карт, то вже Книжник не продасть розшарпану колоду за ті гроші, що в заставу лишив… А з цими дарителями-добродіями, хоч і найщедрішими, як боярин, ніколи не знаєш, коли й чому втратив їхню ласку. Отож свою кровну монету завжди треба вертати назад… якщо є змога, звичайно).

— Аж приходить серед ночі Лавр. Ще й слова не сказав, лице в нього нахилене, бо з-під поли гудок виймає, а вже знаю, що він дуже стурбований.

— Брате! Господин наш добрий Сергій, — мене те здивувало страшенно, що мій брат так говорить про боярина Сергія, ніби той не боярин, а великий князь, — дуже хоче на Йордан поїхати. І щоб я йому грав на гудку. А мені якраз треба одну справу скінчити. Піди, брате, прошу тебе, і послужи йому з усією гречністю. Він вартий того.

— Брате! — кажу йому. — Він найкращий стрілець, але він божевільний.

— Брате! — відповідає Лавр. — Він був під владою нечистої сили, бо його мучили сумніви. Але ми з ним його сумніви розвіяли, і все погане від нього відійшло. Разом з гризотами його полишила й нечиста сила.

— Ну добре, нехай я піду з ним на Йордан, а ти лишишся на млині. Ти ж не зможеш вийти з хати, поки я не повернуся. Кульгавий і його хвойда весь час стежитимуть за млином. Якщо віконця затулиш і світла вони не побачать, то дим та іскри тебе викажуть! Чи не алхімничатимеш і сидітимеш у холодній хаті?..

Він махнув рукою, обережно поклав гудка і смичок поруч із моїми аркушами.

Я навіть зрадів, що піду до граду і все владнаю із заставою.

Може, ще куплю собі добрих фарб. Тільки дуже в мене душа непокоїлась, що за ним стежитимуть наймити. Та потім я подумав про потаємного чоловіка з дивним собакою і заспокоївся. Щось вже для безпеки вигадають вони з Лавром.

Проте справа владналась геть просто. Боярин Сергій покликав кульгавого, наказав йому і його жінці йти з нами на Йордан.

Боярин Сергій їхав верхи, а я за ним ішов і грав на гудку. Одразу за мною — кульгавий і молодиця. Вони несли два великі козуби пампушок. Боярин загадав молодиці спекти, щоб старцям при Пирогощі та при Іллінській подавати. Пампушки були запашні й пухкі, та на такім морозі враз задубіли.

Однак ноші в мене було найбільше — і книга, і зошити, і знаряддя для списування, і фарби. Отакенну торбу на собі тягнув!

Мороз був як і належить йому бути на Хрещення. І грати я довго не міг — пройду півверсти, і треба гудок під свиту ховати і пальці відтирати, відігрівати.