Розділ «Юр Логвин Закляття відьмака»

Ілько влетів у двері якраз тої миті, коли музика чорнявий зайшов ззаду, за лавку і під лікоть витягав з-за столу молодицю.

— Прекрасная пані! Лише одна хвиля, ходім я покажу чудовий німецький кінь — мій здобич! Єсть добутий у чеснім герці з одним німецький лицар.

Мірошничиха годна була встати з-за столу. Але загребущі пальці сивого міцно притисли її коліна до лавки.

— То волох жартує! — пояснив, в’їдливо посміхаючись, лях. — Не слухай! Його кінь не в стайні, а на припоні. І до того ж він у конях не розуміється, бо в нього не кінь, а кобилиця.

— Що?! — заревів вояк у панцирі. — Мій товариш бреше? Ах ти ж свиня схизматська!

Але не він вдарив сивого погонича. Його вдарив ззаду той, що глеки притяг. А ляха щосили в щелепу затопив Йонас. Сивий якось гикнув і завалився головою на стіл. Лях же злетів з лави і скоцюрбився під стіною. Музика, вдячно кивнувши головою товаришам, обережно підняв з лави молодичку і поніс до внутрішніх дверей, що вели до стайні всередині заїзду.

Ілько стояв посередині корчми і дивився услід чорнявому, поки він з ношею не щез за рипучими дверима.

— Ну?!! — гримнув той, у панцирі. — Куди, вишкрябок, вибаньчився?!! Давай гусака!!!

Ілько хотів ще раз нагадати, що гусак належить погоничам. Та, зиркнувши на обох побитих, пояснив:

— Мій пане! Гусак старезний. Ще шкіра навіть на ньому не пропеклася.

— А ти не брешеш? — спитав той високий, що з рурами прийшов.

— Я куховарю змалечку. Якщо ви кращий кухар за мене — ось вам шпичак і пробуйте.

— Та я тебе!.. Який я тобі кухар?!! — замахнувся нагаєм на Ілька. — Та я вояк зроду! От же йолоп. Ні чорта на цій темній Русі не розуміють! Дикуни!

Тремтячими руками Ілько обчистив огірки, змив над різанкою редьку, обтрусив землю і обдер верхню шкірку з цибулі.

За якийсь час повернулися в корчму музика і мірошничиха. Чорнявого розібрало вино, і він добре похитувався. Молодичка йшла бадьоренько, лицем вся червона, розпашіла. І під пахвами на сорочці проступили темні плями.

Їм обом налили вина. Волох вихилив одним духом, і потягся до свого інструмента. А молодиця тільки раз ковтнула і струсонула плечима, заплющила на мить очі.

— Ну як кінь у нашого музики? — спитав вояк у панцирі.

— А хіба тільки він у вас із конем добрим? — зробила великі очі молодиця.

— Антанасе! Зроби добре діло — покажи свого коня красуні…

Антанас встав мовчки з лавки, мовчки взяв молодицю під лікоть і потяг до виходу надвір.