Розділ «Юр Логвин Закляття відьмака»

А Сусанна, навмисне не одягаючись, а тільки прикриваючись трошки сорочкою, стояла, хизуючись своєю голизною, і удавано прохала:

— Господине Климентасе!.. Не мордуй його! Він і без того вже надміру дістав! Ну їй-богу, він більше не буде! Ну молодий ще, дурний! Ну з ким гріха не буває?!!

Без усякої охоти, ніби тільки на прохання, Климентас погодився і заходився якимось віхтем витирати кров з п’ястука. А Сусанна прохала, обертаючись до Варки та Роузи:

— Я вас благаю, дівчата, мовчіть! Він досить одержав! Нічого господинові не кажіть. Господин Симас дуже любить його страви, а для мене понад усе — здоров’я та спокій мого господина! Як Тимко йому став готувати, посвіжішав наш хазяїн. Я вас, дівчата, прошу… Він уже, бачите, до третьої крові побитий! Досить з нього. Йому на все життя такої науки вистачить…

І так само, як спочатку Варка була обурена тим, що Тимко буцімто підглядав і ніби їй брехав, так само вона кинулась до нього обмивати його, змивати йому з лиця кров. Встигла дістати десь пляшечку оцту і, тим оцтом змочивши ганчірку, прикладала до його опухлих вилиць та очей.

Обличчя в Тимка було страшне — у червоних гулях, які з темно-багряних перетворювались на сині. І садна під обома очима і на обох вилицях. І губи репнули, і ніс потовчений. Але Варка якось його обмила, обтерла. Коли він зміг підвестися і, шкандибаючи, зійшов униз, вона хотіла його покласти на лаву. Але він тільки попросив у неї:

— Вже й тісто готове, і окріп для маку готовий… Дістань мені кухоль вина… Я вип’ю і прийду до тями… Треба коржики робити — стільки добра не може пропасти. — І спробував поворушити пальцями лівої руки. Це йому вдалося з великим зусиллям.

— Куди тобі! Я сама вимішаю…

— Ні! Так, як я, ти не вимішаєш. Я однією правою впораюсь. Тільки ти мені допоможеш. Обгрібатимеш. Щоб на руку не чіплялось.

Він таки вицідив кухоль вина. Трохи відсапався і заходився вимішувати тісто.

Йому допомагала Варка. А потім допомагала розтирати мак у макітрі і заливати туди розведений мед. Вже пізно ввечері Тимко наказав Роузі:

— Неси їм коржики з маком! Я свого слова дотримав…

За якийсь час татарка повернулася з купою коржиків на таці. Щоки в неї віддималися від солодкого наїдку. На вустах і на підборідді поналипали дрібні зернини. Було видно, що вона вперла з пожадливості більше половини того, що їй повернула ключниця Сусанна. Тимко не міг їсти ті коржики. Варка більшу частину взяла собі, а меншу віддала татарці. Та щось запихкала, а Варка показала їй кулака:

— Ти, чортове бусурманське сім’я! Скільки зжерла, поки йшла?! Га?! Чи я не бачу, не знаю? Аж у горлянці тобі сторчма стає, так поспішала!..

А татарка, прожувавши, виголосила:

— Все-таки наша гос… наша ключниця добра! Вона знов просила нічого не казати господинові! І навіть тобі, Варко, й мені дала по три мідних пули. На лакітки.

І витягла з-за відкасаного рукава сорочки і простягла мідяки Варці.

Тимкові не смакували його власні коржі, він не міг їх їсти, та Варка ще десь націдила для нього півкухля міцного вина. Він до краплі вицідив вино і завалився спати.

IX

Дударик