Розділ «Юр Логвин Закляття відьмака»

… Верхи на однім коні Сергій та Окиша приїхали на хутір вже опівночі.

Отож вони удвох на однім коні приплентались місячної ночі до боярина Сергія. Відтоді й жив Окиша на хуторі боярина. Їв Окиша і пив від пуза. Бо в коморі були багаті припаси печеної ковбаси в смальці, сухарів, сала, солонини, сушеної риби, олії конопляної, борошна всякого та крупів і сушених грибів. А в льосі стояли незліченні глеки та корчаги з хмільним медом й не одна скляна баклажка з угорським вином.

Якось Окиша, через міру хильнувши, зачав з боярином сперечатись і галасувати. Боярин Сергій і зростом був менший, і вагою, і кістьми дрібніший за Окишу. А проте за якусь мить він скрутив Окишу, заламав руки, придавив йому ноги і хитрим вузлом насилив на руки й ноги волосяну линву. І за шию обкрутив один раз. Почав підтягувати вільний кінець. Відчув Окиша: ще мить — і його не стане. Зарепетував, заплакав Окиша, запросився. Довго скиглив патлатий здоровань, слізно обіцяв бути гречним. Після тієї веремії лічець більше однієї чаші не випивав. Та й цього йому вистачало, щоб бути в доброму гуморі, виводити канти.

А боярин починав свій день з ревної молитви. Після молитви випивав здоровенний глек козиного молока, що йому приносив старий пастух із сусіднього хутора. І з’їдав цілу паляницю із шматом сала, яку йому приносили з хутора. Тільки приносила дівчинка-отроковиця. Ні жінок, ні бабів боярин Сергій не жалував, бурмотів собі під носа: «Всі вони відьми й спокусниці». А тоді вже починав вправлятись у стрільбі та рубанні пучків лози та очерету.

Обід готував Окиша. Мав до того хист, бо здобув добру школу в монастирі, ще як малим хлопчиком віддали його батьки. Бо батьки Окишині були бідні, можна сказати б, що й старці. Тільки-от дітей у них все прибувало й прибувало. Отож Окиша готував обід. За обідом Окиша випивав великого келиха іскристого меду. А після того обіду вони співали на два голоси канти або ж старовинні вояцькі пісні.

Та одного разу ще до обіду було далеко, як загуркали до брами і в два голоси проказали:

— Хай господар нас милостиво вибачить! А чи є в боярина Сергія лікар Окиша?

Боярин Сергій, що саме крушив шаблею снопики очерету, здригнувся від несподіваного стуку. Перехрестився, а потім тричі плюнув через ліве плече. І тільки тоді обережненько підступив до брами. Спочатку Сергій зазирнув у потаємно зроблену ним дірочку у стовпі і, відхиливши стулки брами, ще раз уважно оглянув з голови до ніг зграбну молодицю та старезного діда з білою-білісінькою короткою бородою. Сергій не став їм нічого говорити, повернувся спиною і голосно крикнув:

— Егей! Костоправе! По твою безсмертну душу прийшли! — Зайшов за старезний білений зруб і заходився далі рубати й колоти шаблею очеретяні снопи.

В темній киреї, замотуючи чорного пояса, вийшов на ганок лікар Окиша.

— Господине лікарю! — сказав старий. — Ми оце з мамкою нашої панночки прийшли до тебе, добродію, щоб ти прийшов на хутір і допоміг панночці. Погано з нею.

— А що з нею? — Обличчя лікаря набрало уважного й чуйного виразу.

— Шановний господине! Вона впала, забилася. Плече повередила. І обличчя побила трохи…

— То звідки ж вона впала? Якщо ти її мамка, то розкажи мені, як воно все сталося.

— Що розповідати, мій господине… Ти йди та подивись… І візьми те, що береш із собою, коли йдеш до людей побитих… тобто тих, які сильно забились, як упали.

— Піди, господине, подивись, бо ми люди не вчені… — промовив дід. — І тобі все відкриється…

— Ну добре, — похмуро кинув Окиша. — Зачекайте мене.

Він швидко затулив стулки брами та поспішив за будинок до боярина Сергія. Чорноокий Сергій байдуже подивився на нього. Не зворушилась жодна риска його блідого, наче мертвого, обличчя.

І він промовив:

— Ну то що? Іди собі!..