Розділ «Оповіді визволителя»

До вечора наш полк вийшов до державного кордону, та тут знову пішла команда вивести машини на узбіччя і пропустити резерв командувача фронтом.

Вимушена зупинка була використана для вечері. Уздовж всіх трас руху ще кілька тижнів тому, під час навчань військ, були побудовані продовольчі пункти. Ось тут і почалися дива.

Продовольчі пункти мали неймовірну пропускну спроможність, в лічені хвилини обслуговуючи тисячі людей.

Першим сюрпризом були небувало розкішні столи, заставлені всілякими заморськими делікатесами. Було оголошено, що надалі до завершення операції постачання всіх військ буде здійснюватися тільки іноземними продуктами, які поставляються за розпорядженням урядів США, Франції, Канади, Австралії та інших «союзників».

2

Уже до світанку другого дня звільнення наша колона нарешті вийшла з радянських ґрунтових доріг на бруковані дороги Словаччини. Пилова мла, що супроводжувала нас майже дві доби, залишилася на радянському боці, та їй на зміну прийшли розлючені юрби людей. У нас летіло каміння і тухлі яйця, гнилі помідори і яблука. Слідом нам летіли образи і прокльони, проте чим густішим ставав натовп, тим ряснішою ставала наша жратва. Психологічний розрахунок був точний, і слова Бонапарта про те, що шлях до серця солдата лежить через його шлунок, не були забуті. Продукти були найкращої якості. Ніколи ми не бачили таких квітчастих яскравих етикеток з написами всіма мовами світу. У нашому раціоні був лише один радянський продукт — горілка.

Всім офіцерам постійно нагадували про те, що вони мусять підтримувати бойовий дух військ на належній висоті. Однак цього не було потреби робити — по-перше, тому, що солдати і сержанти важко розуміли, де вони знаходяться і що відбувається, а по-друге, від рясної жратви їх так і розпирало бойовим духом.

Більшість сержантів в моїй роті трохи розуміли російську. Набрані вони були в основному з глухих поліських сіл, тож електрику побачили тільки в армії. За них турбуватися не доводилося. Тільки через п’ять-шість годин руху один з них раптом звернув увагу на незвичайні номери машин, які місцями проглядалися за натовпами розлючених людей, і поставив мені здивоване запитання. Я відповів йому питанням на питання. Я попросив його назвати всі республіки, які він знає. Сержант був одним з найбільш тямущих і жваво назвав Білорусію, Україну, Литву, Польщу, Францію і Узбекистан. Після цього я йому відповів, що номерні знаки в деяких республіках бувають нестандартними. Питання було вичерпане. Решта сержантів на номерні знаки уваги не звернула.

З солдатами було ще простіше. Всі вони були з захмарних аулів, гірських кишлаків, далеких оленярських стійбищ. Вони не розуміли не тільки мене, а й один одного: всі нації були перемішані, нібито для розвитку дружби народів. Всіх їх об’єднувало лише знання десяти команд: «Вставай!», «Лягай!», «Праворуч!», «Ліворуч!», «Вперед!», «Назад!», «Стій!», «Бігом!», «Кругом!», «Вогонь!».

На черговій стоянці в лісі, під час вечері, я вирішив виконати наказ замполіта батальйону і підняти бойовий дух роти на ще більшу висоту. Зробити це було просто.

Я видерся на ящик з написом «Made in USA», підняв високо над головою банку тушонки, поцмокав язиком в знак схвалення та крикнув:

— Ура!

Могутнє і радісне «Ура!», яке вирвалось із сотні горлянок, було мені відповіддю.

Американська тушонка дійсно була чудовою.

Банкір

30-й гвардійський окремий розвідувальний батальйон 6-ї гвардійської Львівської ордена Леніна, Червонопрапорної, ордена Суворова мотострілецької дивізії 20-ї гвардійської армії.

Центр Праги. Серпень 1968 року

1

30-й окремий гвардійський розвідувальний батальйон 6-ї гвардійської мотострілецької дивізії першим вступив на вулиці ще сонної Праги.

Розвідбат йшов без нічого, кинувши свої тили і роту радіорозвідки. За рахунок цього вдалося значно відірватися і від передового загону, і від головних сил дивізії. Завдання батальйону було сформульоване чітко і категорично: до підходу головних сил захопити й утримати мости.