Розділ «Оповіді визволителя»

Начальник штабу рушив далі уздовж шеренги офіцерів, наказуючи повторити давно всім обридле правило то одному, то іншому офіцеру. Нарешті він завершив обхід, вийшов на середину і завершив інструктаж:

— Товариші офіцери! Не стріляти по військах НАТО — це зовсім не означає не проявляти твердості і рішучості! Там, де перший наш танк зустрінеться з їхнім танком, негайно мусить розгорнутися взвод чи рота. Коли можливо, то без стрілянини можна й виштовхнути їх подекуди з зайнятої території. Наше завдання — захопити якомога більше території. Нехай потім дипломати вирішують, де пройде межа між Східною і Західною Чехословаччинами. Справа честі, щоб Східна, соціалістична Чехословаччина була більшою за Західну. Коли виникне стрілянина, не гарячкувати. Краще відійти назад на кілометр-два. У бійку особливого не рвіться: їм також не дуже хочеться в неї лізти. Ну а коли справа й справді дійде до бійки, будьте готові до гіршого.

Начальник штабу вербовим прутом стьобнув себе по курній халяві і тихо, однак виразно додав:

— Кожний мерзотник, який надумає перебігти до безсмугових або західних, мусить бути знищений негайно. На будь-які спроби стерти наші білі смуги і перейти в стан безсмугових ви маєте відповідати негайним розстрілом. Таке право надане кожному з вас. На жаль, спроби стирати білі смуги можливі не лише серед угорських і польських підрозділів, а й серед наших. Будемо сподіватися на краще. — І, змінивши тон, він гучно гаркнув: — По місцях!

Ми кинулися до своїх машин, біля яких метушилися солдати і сержанти, завершуючи останній технічний огляд перед виступом. А з іншого боку колони, також бігом, до неї наближалася щільна група солдатів і сержантів, які щойно отримали інструктаж у офіцера Особливого відділу ГБ. Стукачів завжди інструктують таємно, тільки ж тут, перед самим кордоном, Особливий відділ, мабуть, отримав нові інструкції, які потрібно було негайно довести до виконавців. А кругом чисте поле, і часу обмаль. Як ти тут сховаєшся? Ось і доводиться їх інструктувати прямо на очах усього батальйону. Про що у них йшлося, можна здогадатися: їм дали повноваження без попередження вбивати нас, офіцерів, коли ми раптом почнемо стирати білі смуги.

Я різко збільшив швидкість, вкладаючи всі сили молодого організму в стрімкий біг, і всім своїм єством раптом зрозумів, що мої побратими-офіцери також різко збільшили швидкість: кожному хотілося добігти до колони машин раніше за стукачів і глянути на них усіх разом, поки вони не розчинилися в сірозеленій солдатської масі.

Ось вони! Щільною купкою. Союз однодумців. Ось вони поділяються на групи, кожна біжить до своєї роти. Знайомі всі обличчя. Ах, чорт! На он того, чорненького, я ніколи і не думав, що він постукує. Він ніби і російською говорити не вміє. Як же з ним ГБ спільну мову найшла? Ось вони змішалися з щільною масою солдатів. Схоже, що їхні товариші не здогадуються про причини їхньої відсутності: молоді ще солдатики, та й розмовляють різними мовами. Мало що розуміють в тому, що відбувається. А ГБ все ж не таке дурне. Змушені були чекісти в чистому полі зібрати стукачів, та не всіх зібрали, а лише деяких. Голову даю на відріз, що мій особистий радист стукає на мене, а от не викликали ж його на інструктаж! Можливо, раніше йому інструкцію дали, а може статися, один з тих, хто був на інструктажі, таємно повідомить йому подробиці. Скільки їх в роті? Скільки їх в батальйоні? Скільки їх поруч зі мною? Хто вони, які їдять зі мною з одного казанка, які гріються поруч зі мною біля одного багаття, які готові всадити коротку чергу в спину, коли побачать в моїх очах іскру сумніву?

Тим часом від бронетранспортера замполіта батальйону відокремилася нова щільна група солдатів і сержантів і стрімко помчала до своїх машин. Це також стукачі, однак дещо іншого роду. Легальні. У них своя лінія підпорядкування. Це слуги партії. У кожному взводі на тридцять солдатів і сержантів — комсомольський секретар і двоє його помічників, та взводний агітатор, та редактор «Бойового листка», а в кожному відділенні на сім солдатів — один кореспондент того самого «Листка». І в тому ж взводі частина солдатів має входити в ротні бюро, в ротну редколегію, в ротну агітаторську групу. Коли вони хоч десять слів можуть мовити ламаною російською мовою, то одне з цих місць їм забезпечене, і вони вже люди замполіта, люди комуністичної партії. Вони слухають, що говорить партія, а партія вухами замполіта дуже уважно слухає їхні слова про мене, про моїх товаришів, про моїх командирів і про моїх підлеглих.

З нахабних пик легальних політичних стукачів зовсім легко здогадатися, що партія щойно і їм надала право стріляти без попередження у тих офіцерів, які наважаться стирати білі смуги. А ось від машини пропагандиста полку швидко, однак не настільки, щоб розтрусити свою зарозумілість, біжить ще один. Йому дев’ятнадцять. У нього правильне обличчя, правильний ніс, правильна фігура, правильні думки і акуратна зачіска. Таких на дошку пошани вішають і вибирають до президії урочистих зборів. Він — кандидат в члени нашої великої партії. У моїй роті він один такий. Він — особлива стаття. Він — особлива нитка інформації прямо до політичного богу полку. Він — ще один уповноважений стріляти в мою спину, коли стукачі ГБ забаряться. І він буде стріляти в таємних і явних стукачів ГБ, коли вони здригнуться і коли при цьому я на секунду спізнюся їх розстріляти.

Кандидат в члени нашої великої партії забрався в мою машину і зайняв місце ліворуч від мене; праворуч сидів радист (таємний стукач ГБ), ззаду — кулеметник (явний стукач ГБ), попереду — ротний агітатор, рука партії. Величезні паливозаправники з ревом відвалили геть від броньової колони, і ми плавно рушили.

Вступ

1

Всю ніч повз наші бронетранспортери і танки нескінченним потоком йшли війська. До ранку, незважаючи на росу, наші машини покрив настільки товстий шар пилу, що ні розпізнавальних знаків, ні номерів розібрати було вже не можна. А війська все йшли та йшли.

В ефірі на всі лади повторювалася лише одна команда: «Скоротити дистанції». Всі ми чітко засвоїли наші бойові стандарти: між бойовими машинами дистанція на марші — сто метрів, між допоміжними — п’ятдесят. Таким чином довжина колони однієї дивізії дорівнює ста п’ятдесяти кілометрам. Зараз на вузькій ділянці радянсько-чехословацького кордону вводилися відразу дві армії, до складу яких входило одинадцять дивізій, крім того, тут же йшло переміщення підрозділів забезпечення і резервів Прикарпатського фронту.

Всі стандарти відкинуті й забуті. Коли б хто вирішив дотримуватися встановлених норм, то війська не ввійшли б до Чехословаччини і за тиждень.

«Скоротити дистанції! Скоротити дистанції! Скоротити дистанції!» — категорична вимога супроводжується добірним матом і погрозами начальників всіх рангів своїм підлеглим. О 8:20 по всіх каналах зв’язку пройшов наказ командувача Прикарпатським фронтом скидати з доріг будь-яку машину, що зупинилася, незалежно від її призначення і приналежності. Під укоси полетіли десятки танків, артилерійських тягачів, машин з абсолютно секретним шифрувальним обладнанням.

О пів на десяту прийшов наказ командувача 38-ю армією вивести зі складу колон всі ремонтні машини і кинути їх на території Союзу. За рахунок цього довжина колон дещо скоротилася. Через десять хвилин подібний наказ був переданий і командувачем Західного фронту.

А ми все стояли на узбіччі, пропускаючи перший ешелон. Багатоголосе «Скоротити дистанції!» не змовкало в ефірі. Командні вертольоти висять над суцільними хмарами куряви. Командири дивізій, командувачі армій, офіцери і генерали штабу фронту прямо з вертольотів підганяють недбайливих командирів полків і комбатів.

Опівдні до них приєдналися й вертольоти з генералами зі штабу Головного командування «Дунай». Прямо на ходу віддаються накази про усунення командирів полків і навіть дивізій, чиї війська не витримували швидкості маршу і не виконували грізного веління скоротити дистанції. Летять під укіс бойові машини. Зі складу колон вивели вже й саперні, і хімічні, і медичні підрозділи. І все ж на радянській території тисячі танків чекали своєї черги вступити в вузький гірський коридор і виконати свою благородну місію.

О 15:00 наша дивізія нарешті отримала наказ почати витягування колони. Дороги на той час були абсолютно розбиті, і дотримуватися встановленої швидкості маршу ніхто не міг. Курява вже не осідала. Здавалося, в цьому світі вже нічого не залишилося, крім куряви та реву танків в непроглядній темряві.