Розділ «Оповіді визволителя»

Західні експерти намагалися уявити, як будуть забезпечуватися радянські дивізії. Але уявити не могли. Бо в їхньому розумінні радянським військам доводилося б тягнути за собою занадто багато вантажу.

А це не так. Почнемо хоча б з того, що радянський солдат не мав спального мішка і не потребував його. Радянського солдата можна було не годувати кілька днів. Йому були потрібні лише боєприпаси. Це вирішувало безліч проблем. Завдання постачання радянських військ в будь-який операції зводилася до забезпечення їх пальним і боєприпасами. При цьому кожен командир або командувач не ділив боєприпаси порівну між підлеглими, а направляв більшу їх частину на ту ділянку, де наступаючі частини домоглися найбільшого успіху. Всі інші задовольнялися залишками.

4

Тепер подивимося, як це все мало працювати на практиці. Дивізія з другого ешелону, повністю укомплектована особовим складом і технікою, нагодована і заправлена паливом, з двома тисячами тонн боєприпасів вводиться в бій. Вона проводить в боях від трьох до п’яти днів без будь-якого відпочинку для солдатів і офіцерів. Поранені після надання першої допомоги евакуюються в тил медичним батальйоном.

Роти, батальйони і полки цієї дивізії не стануть втрачати часу, чекаючи запасні частини для ремонту техніки, яка вийшла з ладу. Таку техніку вони просто кидають. Нею займуться ремонтні батальйони, які йдуть за наступаючими частинами — вони відремонтують те, що можна відремонтувати, розібравши при цьому один несправний танк, щоб використовувати його вузли для ремонту і відновлення двох або трьох інших таких машин.

У боях дивізія, діючи рішуче, буде нести втрати в живій силі і техніці. Невелика частина пошкодженої техніки буде відремонтована і повернута в дивізію. Через три-п’ять днів важких боїв бійці і командири, що залишилися живими, будуть зупинені на досягнутих рубежах, а в бій буде введена свіжа дивізія з другого ешелону, сита і добре відпочила.

У зупинену дивізію увіллють резервістів з бойовою технікою. Її підрозділи і частини доведуть до прийнятної боєздатності і знову кинуть у бій.

Існує два способи відновлення боєздатності: доукомплектування та переформування.

Доукомплектування проводиться поблизу районів бойових дій, коли система управління полком або дивізією не порушена.

Переформування проводиться в тилу, коли система управління порушена, тобто звичайного доповнення солдатами, офіцерами і бойовою технікою для відновлення боєздатності буде недостатньо.

Яка зброя нам потрібна

1

Я люблю зброю. Одного разу я відкрию маленький музей. Першим моїм експонатом буде американський джип «Вілліс». Це справжнє диво техніки. Розроблений на самому початку Другої світової війни, він з честю пройшов всю війну як вірний і стійкий солдат. Його скидали на парашутах, купали в солоній морській воді, він тонув у гарячих пісках лівійських пустель і в болотах тропічних островів Тихого океану. Він служив в горах Норвегії та Кавказу, в Альпах і Арденнах. Він дійшов до Неаполя і Риму, до Варшави, Праги, Парижа і Берліна. Жоден інший автомобіль не пройшов стільки військових доріг — вся Друга світова, Корея, В’єтнам, Синайський півострів, Африка, Південна Америка, Індонезія, Індія, Пакистан. Яка тільки зброя не встановлювали на джипі! Безвідкатні гармати, протитанкові рушниці і ракети, кулемети... Джип служив розвідником, десантником, диверсантом, зв’язківцем, санітаром, кухарем, ремонтником. Він був добрим доктором і лютим військовим поліцейським. На ньому роз’їжджали офіцери і солдати, на ньому доставляли в тил поранених і полонених, на ньому генерали приймали паради, на ньому відвозили до місця страти засуджених до смерті дезертирів.

За весь той час, коли джип перебував на військовій службі, на озброєння армій світу було прийнято безліч танків, гармат, літаків і ракет. Вся ця зброя була складною, дорогою, грізною і страшною, а джип був простеньким, сіреньким (швидше — сіро-зелененьким) і непримітним. Та вся ця настільки потужна зброя приходила і відходила в минуле, а джип залишався в строю. Джип багато разів збиралися зняти з озброєння, однак замінити його було нічим: в пустелі він був надійнішим за верблюда, на широких просторах — швидшим за леопарда, в Арктиці — витривалішим за білого ведмедя.

Іншим експонатом мого музею буде автомат Калашникова. Не той, з яким я увійшов до Чехословаччини в 1968 році, і не той, з якого в Камбоджі «червоні кхмери» вбивали лікарів. Це буде один з тисяч тих стволів, які американська морська піхота захопила у В’єтнамі. Під час в’єтнамської війни деякі американські солдати, не довіряючи своїй примхливій автоматичній гвинтівці М-16, воліли використовувати трофейні калаші. Це був ризикований хід. Хто буде забезпечувати патронами?

Це завдання кожному, хто вирішив взяти в руки калаш, доводилося вирішувати самостійно. Незважаючи на це, американські солдати на такий хід зважувалися. Вони знали: життя одне, а калаш в бою не підведе.

У чому секрет автомата Калашникова? Секрет в тому, що він простий і надійний, як старий товариш. На війні це найголовніше.

У моєму музеї будуть зібрані зразки зброї з самих різних країн світу — Німеччини і Великобританії, Франції і Японії, але найбільша кількість експонатів буде з Радянського Союзу. З комуністами я не згоден в поглядах, одначе радянську зброю люблю.

Радянські конструктори давним-давно, багато десятків років тому, зрозуміли одну істину: на війні працює лиш тільки те, що просте і надійне. Бо простий механізм краще за той, який з викрутасами. Бо простий план кращий, ніж складний. Бо яловий чобіт на війні кращий за черевик зі шнурочками. Вибір зброї для майбутньої війни подібний вибору дружини.

Як ми вибираємо собі дружин? Можна знайти витончену і складну натуру. Що матимемо? Будемо мати проблеми.