Розділ «Оповіді визволителя»

Подібним чином радянські воєначальники готувалися розбивати противника лише величезними масами військ, групуючи їх разом немов колоду карт, де кожна дивізія захищена діями безлічі інших дивізій.

2

Радянські воєначальники у всіх випадках дотримувалися єдиного сценарію стратегічної наступальної операції. Як приклад візьмемо Західний стратегічний напрям.

Командування військ Західного напрямку перебувало в Польщі, в місті Легніца. За мирного часу в підпорядкуванні цього командування було п’ять танкових і шість загальновійськових армій (24 мотострілецькі, дві артилерійські і 26 танкових дивізій), п’ять повітряних армій, дві армії ППО і один флот (Балтійський).

Все пізнається в порівнянні. П’ять танкових армій — це багато чи мало? Кожен може судити по-своєму. Та коли пам’ятати, що в усьому іншому світі після Другої світової війни не було жодної танкової армії, то ми будемо змушені визнати: п’ять танкових армій — це багато.

У разі війни в розпорядження Головнокомандувача військами Західного напрямку передавалися кілька повітрянодесантних дивізій. В його інтересах наносилися ядерні удари силами Ракетних військ стратегічного призначення і Дальньої авіації. Крім того, в підпорядкуванні Головнокомандувача перебували збройні сили Польщі, Чехословаччини і НДР. Сама лише Польща виставляла 5 танкових і 11 мотострілецьких дивізій, не рахуючи авіації, флоту, окремих бригад і полків сухопутних військ. У разі війни сюди перекидалися війська з внутрішніх округів Радянського Союзу — Прибалтійського, Московського, Приволзького.

У самий останній момент перед початком бойових дій на Західному стратегічному напрямку в першому ешелоні розгорталися три фронти: два в Східній Німеччині, один в Чехословаччині. Ще один фронт — у другому ешелоні. Група танкових армій — в третьому. На правому фланзі — об’єднаний Балтійський флот. Кожний фронт першого ешелону мав в своєму складі одну танкову, одну повітряну і дві загальновійськові армії, кілька окремих дивізій, бригад і полків.

За задумами радянських воєначальників стратегічна наступальна операція мала складатися з п’яти етапів.

Перший етап мав тривати кілька годин. В ході цього етапу планувалося нанесення масованого ядерного удару одночасно силами Ракетних військ стратегічного призначення, ракетних бригад фронтів і армій, ракетних дивізіонів мотострілецьких і танкових дивізій.

Цілями такого удару мали стати:

• Командні пункти та штаби, адміністративні та політичні центри, вузли і лінії зв’язку — іншими словами, мозок і нервові центри противника та його збройних сил.

• Ракетні бази, сховища ядерної зброї, бази підводних човнів і стратегічних бомбардувальників. Ці цілі потрібно було уразити для того, щоб знизити до мінімуму можливість ядерних ударів у відповідь.

• Аеродроми, позиції зенітних ракет, лінії РЛС ППО — щоб радянська авіація змогла успішно завдавати ударів по силам противника.

Ще однією важливою ціллю для радянських ракетних військ стратегічного призначення на цьому етапі були головні морські порти — удар по ним мав був забезпечити ізоляцію Європейського континенту з тим, щоб не допустити перекидання великих військових формувань з-за океану.

Радянські стратеги абсолютно справедливо вважали, що перший ядерний удар мав бути нанесений несподівано, він мусив бути коротким і гранично інтенсивним. Коли розтягнути його хоча б на кілька годин, ситуація може радикально погіршитися: частини противника можуть піти з місць постійної дислокації, авіація буде розосереджена, вище керівництво сховається в спеціальних укриттях, де знищити його буде дуже складно або взагалі неможливо. Саме тому перший удар мав бути нанесений максимально можливою кількістю ядерних боєприпасів.

3

Другий етап мусив початися негайно після закінчення першого і тривати кілька годин. У цей період по противнику мав бути завданий масований удар силами всіх повітряних армій всіх фронтів і дальньої бомбардувальної авіації, яка передана в розпорядження Головнокомандувача військами стратегічного напрямку.

Повітряні сили, які планувалося використовувати для нанесення цього удару, мали розділитися на кілька хвиль, які йдуть одна за одною. У першій хвилі мусили діяти всі літаки розвідувальної авіації стратегічного напрямку, причому не тільки літаки, безпосередньо призначені для повітряної розвідки, а й ті екіпажі винищувальних і винищувально-бомбардувальних частин, які мали підготовку в якості повітряних розвідників — всього більше тисячі машин плюс безпілотні літальні апарати.

Головне завдання цієї хвилі — оцінка результатів першого ядерного удару і виявлення цілей, які не були знищені.

Відразу за цією хвилею мав статися виліт основних сил всіх повітряних армій. Їхня зброя — як звичайна, так і ядерна. Цілі повітряного удару на цьому етапі майже ті ж самі: потрібно підчистити те, що не зметене першим ракетним ударом. Крім того, авіація здатна робити те, чого не можуть ракети, — виявляти і знищувати рухливі цілі: танкові колони, які зуміли вийти з місць дислокації, групи літаків, які покинули аеродроми і перелетів на тимчасові злітно-посадочні майданчики, обладнані на автострадах, рухливі ракетні батареї, розосереджені засоби ППО.