Розділ «Оповіді визволителя»

7

Тепер приклад з історії, який допоможе засвоїти викладене вище.

12 січня 1945 року раптово, немов гроза морозною зимою, вибухнула Вісло-Одерська операція. У битву вступили два найпотужніших радянських фронти: 1-й Український під командуванням Маршала Радянського Союзу Конєва і 1-й Білоруський під командуванням Маршала Радянського Союзу Жукова.

З радянського боку — 2 мільйони 112 тисяч бійців і командирів, 37 тисяч гармат і мінометів, 7 тисяч танків і самохідних гармат, 5 тисяч бойових літаків. Радянським військам потрібно було зламати оборону противника з плацдармів на Віслі, розгромити супротивне угруповання його військ, зробити ривок до Одеру, захопити плацдарми на його західному березі і тим самим перенести бойові дії в центральні райони Німеччини, на ближні підступи до Берліну. Наступ розвивався стрімко відразу на багатьох напрямках.

25 січня 17-а гвардійська механізована бригада 6-го гвардійського механізованого корпусу 4-ї танкової армії 1-го Українського фронту, пройшовши з боями 430 кілометрів, першою вийшла до Одеру і відразу його форсувала силами одного стрілецького батальйону. Командир 17-ї гвардійської механізованої бригади гвардії підполковник Чурилов Леонід Дмитрович з групою управління переправився на західний берег разом з цим батальйоном. І негайно доповів про це командиру 6-го гвардійського механізованого корпусу гвардії полковнику В.Ф.Орлову.

Успіх полковника Орлова визначався не за всіма його бригадами і полками, а тільки за кращою бригадою. В даному випадку навіть не так: за кращим батальйоном цієї бригади.

Інтерес командира корпусу — успіх закріпити, плацдарм утримати. Тому наказ Чурилову: не чекаючи підходу важких переправних засобів, терміново перекидати на плацдарм інші стрілецькі батальйони і легку артилерію, перш за все 57-мм протитанкові гармати, рити окопи і траншеї вдень і вночі, плацдарм тримати хоч зубами! Готувати до переправи танковий полк бригади, при підході перших понтонних підрозділів переправляти танки за всяку ціну!

Від командирів двох інших механізованих бригад корпусу полковник Орлов зажадав зробити стрімкий кидок до Одеру. Їхнє завдання — зайняти оборону на східному березі, праворуч і ліворуч від місця переправи бригади Чурилова, вогнем з місця підтримати 17-у гвардійську бригаду на західному березі. Три танкових і два самохідно-артилерійські полки, підлеглі безпосередньо командиру корпусу, були висунуті туди ж на максимальній швидкості.

Полковник Орлов, не гаючи часу, доповів генерал-полковнику Д.Д.Лелюшенку, командувачу 4-ї танкової армії: Чурилов з батальйоном на західному березі!

Успіх командувача танковою армією визначається не за всіма корпусами, які входять до складу армії, а тільки за найкращим. В даному випадку — 6-м гвардійським механізованим. Вірніше, за однією його бригадою. Ще точніше — за одним батальйоном.

Інтерес командувача 4-ї танкової армії генерал-полковника Лелюшенка — успіх закріпити. Тому все, що тільки можна, — в допомогу Чурилову. Перш за все туди зенітно-артилерійський полк танкової армії перемістити, щоб зі свого берега відбивати повітряні нальоти. Туди ж — понтонно-мостовий полк для переправи танків на плацдарм, полк зв’язку для організації безперебійного управління. І головне — швидше перекинути на плацдарм весь 6-й гвардійський корпус, вритися в землю, відбити контратаки.

Та насамперед — дзвінок командувачу фронтом Маршалу Радянського Союзу І. С. Конєву: один батальйон на плацдармі, терміново перекидаю інші! Так! Зрозумів! Дію!

Успіх підполковника Чурилова — це успіх полковника Орлова і генерал-полковника Лелюшенка. І Маршала Радянського Союзу Конєва.

Маршал Конєв — командувачу 2-ї повітряної армії генерал-полковнику авіації С. А. Красовському: батальйон на західному березі. Скоро буде бригада, потім і корпус. Наказую: забезпечити винищувачами повне панування в повітрі над плацдармом. Головне завдання бомбардувальникам і штурмовикам — не допустити підходу ворожих танків, піхоти і артилерії до місця переправи.

І Конєв жене на плацдарм всіх незадіяних в боях штрафників, спеціально для такого випадку заощаджених, — роти і батальйони, укомплектовані як рядовими, що вчинили проступки та злочини, так і розжалуваний сержантами і офіцерами: утримаєте плацдарм — всім прощення, повернення військових звань і нагород.

Туди ж, до місця переправи, він повним ходом жене полки і бригади 152-мм гаубиць-гармат МЛ-20 і багато-багато снарядів. З східного берега вони будуть молотити будь-якого, хто спробує скинути Чурилова з плацдарму.

Та до того, як віддати всі ці розпорядження, Маршал Радянського Союзу Конєв Іван Степанович насамперед доповів Верховному Головнокомандувачу Маршалу Радянського Союзу Сталіну: один батальйон форсував Одер. Командир бригади переправився разом з батальйоном. Чи забезпечена протиповітряна оборона плацдарму? Так точно, товаришу Сталін! Чи є радіозв’язок? Так точно!

Чи прокладений кабель по дну? В першу чергу, товаришу Сталін!

І під розривами снарядів, під виттям мін і свистом осколків, оглухлий зв’язківець просить до апарату гвардії підполковника Чурилова. Успіх підполковника — це успіх Верховного головнокомандувача. І Верховний головнокомандувач вітає командира 17-ї гвардійської механізованої бригади з достроковим присвоєнням звання гвардії полковника, цікавиться, чи буде утриманий плацдарм? Отримавши запевнення, трубку не кладе: чим можу допомогти, товаришу гвардії полковник?

Справедливості заради треба відзначити: Верховний головнокомандувач слів на вітер не кидав. Коли обіцяв допомогу, то її надавав. Негайно і з розмахом.