Розділ без назви (7)

— Думаєш, він прикінчив своїх?

— Чесно, я навіть на це сподіваюся, бо якщо це не він, то відчуваю, що справа може бути довгою… Хоча… навряд наркоман міг думати про те, аби витерти відбитки… Та й до того ж нічого не викрадено. Якщо наркоман убиває, то зазвичай із метою грабунку, — задумливо промовив слідчий.

— Важко не погодитися. Хоча він міг знати, де лежать гроші, а після вбивства просто забрати їх і піти. Узагалі ще абсолютно невідомо, що то за тип.

— Але для чого йому було вбивати дівчину Тьоми?

— Можливо, вона стала свідком?

— Та ні, щось тут не те… До речі, у відділок я не поїду. Попрацюєш із ним сам. Я хочу поїхати до того Назара, який знайшов тіло. У мене з’явилося до нього ще кілька запитань…

— Добре, домовилися.

— Ого! А це що? — Малашко витрусив з однієї з книг вирізки з журналу.

— Щось цікаве? — Ярик підійшов до напарника.

— Та ні, певно, нічого особливого, — знову якось нервово мовив слідчий.

— Дай-но глянути.

— Ось, тримай. Порізані журнальні статті. Нічого такого.

— Чому ж, дивися…

— Що? — Малашко з цікавістю подивився на вирізки.

— Схоже на те, що він вирізав літери зі статей… Так зазвичай чинять, коли потрібно надіслати повідомлення, але не хочеш, щоби було зрозуміло, хто це робить. Отже, цілком можливо, що хлопець когось шантажував.

— І складав листи за допомогою вирізаних літер? Якщо так, то той, кого він шантажував, мав знати його почерк.

— Цілком можливо… Ну ось іще один мотив для вбивства. Тільки тоді це, певно, уже точно не його брат… Ну, гаразд, дякувати Богу, ми недаремно сюди прийшли. Хоч щось знайшли. Як ми не помітили цього минулого разу?

— У книжках, напевно, ніхто й не порпався. Ну, що ж, тепер ходімо до Світлани Слинько, подруги вбитої. Вона просила не запізнюватися, бо мусить вести дитину до лікаря. До речі, ти не повіриш. Ця Світлана Слинько живе поряд із тим будинком, де жила вбита, і… — Малашко підняв палець угору, потягнув дещо інтригу, примусивши напарника аж затамувати подих, — поряд із будинком, де живе отой Назар, котрий знайшов тіло Тьоми.

— Та ти що?! — Ярик аж підняв брови від здивування.

— Ну, точніше кажучи, не сам Назар, а його дівчина. Проте він у неї часто буває.