Розділ «Софія Яблонська»

— Не знаю. Це‚ мабуть‚ Ляо-Шен сховав його кудись.

— Поклич же його.

Ляо-Шен увійшов у коридор зі схиленою головою‚ сховавши долоні у рукави, а на моє питання відповів тільки уклоном.

— Ляо-Шен, зараз же скажи мені, куди подівся мандарин! Инакше… — погрозила я підвищеним голосом, знаючи, що він над усе боявся, щоби злість його панів не спала на його голову, або на його родину.

— Мандарин у пивниці, - відповів він знехотя.

— Пощо ти його туди заніс?

— Бо він загороджував панові вхід у бюро, — відповів він еніґматично, хоч я і так зрозуміла його.

Він був переконаний, що жінка мандарина наробила мені вже досить лиха, та хотів позбутися мандарина, щоб тим охоронити від помсти хоч його пана, якому він був дуже відданий від довгих літ.

— Ходімте туди, у пивницю! — рішила я.

Там, на наше велике здивування, ми застали Вана, якого Ляо-Шен віддавна адоптував, щоб мати на одного хлопця більше та щоби дати йому чисто китайське виховання. Ван у темряві пивниці бавився моїм мандарином. Вуглем розрисував на його обличчі европейські вусики і круглу борідку. Я сама аж ахнула.

— Як це так, Ляо-Шене, що ти дозволяєш йому бавитися нашим духом?

— Я ж бо нічого не знав! Я справді не знаю, де він такого набрався, — лементував Ляо-Шен.

Тим часом Ван дивився на нас трохи зляканим поглядом та потай старався ногою засунути під бочку стару рушницю, якою він видно узброював мандарина на модерного жовніра. Приглянувшись ближче до мандарина, я помітила, що з його довгої коси не залишилося ні сліду, Ван зголив йому голову, або повиривав усе волосся, прикривши його лисину синім кашкетом. Мандарин був такий знищений та споганений, що я вирішила залишити його рештки у пивниці, хоч мені шкода було старого брокатного костюму, тому я наказала Ляо-Шенові:

— Роздягни його, вичисть цей костюм і чоботи, та зложи їх у скрині на горищі!

На ці слова Ляо-Шен нічого не відповів та навіть не рушився, щоб сповнити мій наказ.

— Чи ти чув мене, Ляо-Шене?..

— Так, але я не можу цього зробити!

— Гаразд, це дає мені новий доказ, що ти дійсно слухняний і вірний слуга!..

— Ні, справді, цього я не можу! Цього вже забагато!

— Чого забагато? Праці, вимог, наказів? Чого?