Розділ «Софія Яблонська»

Незабаром після балю одна дивна розмова з Рітою подекуди заломила у мені мої дотеперішні переконання, щодо китайських забобонів. Це було ще заки лікарі відкрили недугу Сімон.

Одного ранку до мене зайшла Ріта та заявила мені, що Сімон скоро помре.

На мій скептичний сміх (я якраз вернулася з чудової партії тенісу з Сімон), Ріта тільки сумно захитала головою.

— Ви теж, бачу, не вірите!.. Тямите, в день балю… не думайте, що я зімліла тому, що ваш манекен порушився… цього було б замало… Я на мить явно побачила, як з-під маски поволі висунулася голова Сімон. Вона вся була вкрита боляками, очі в неї були страшні, залиті кров'ю та такі повні терпіння!.. Вони зупинилися на мені лише на одну мить з виразом просьби. А потім знову заплющилися, а голова її злетіла долів, мовби її хтось відпиляв від тулуба. Бачите, у мені тече четвертина китайської крови, і цього я не боюся, навпаки, бо часом мені здається, що під деяким оглядом я маю вищість над вами, на одну чутливість більше. Бачу, що відчуваю речі, на які ви залишаєтеся глухі та сліпі. Може, вам так тільки здається…

— Вам теж трапляється мати буйну уяву та деколи галюцінаційні привиди!..

— Ні, ні! Не говоріть так! Це мене просто жахає, бо я сподівалася, що ви послухаєте, повірите, зрозумієте мене! Тут йдеться про життя Сімон. Я теж люблю її. Я говорила про це з нею, просила зараз же лікуватися, піти до китайського знахаря, до бонзів. Але вона майже висміяла мене!.. Зі співчуттям вона порадила мені взяти валеріяни на сон, бо сказала, що ця історія переслідує мене по ночах та не дає мені спати. Так, переслідує, страшенно переслідує… Зате усі ви глухі. Ви теж. Проте тут йдеться про її життя. Я цього певна. Ще раз перестерігаю вас. Увага! Відповідальність буде теж тяжіти на вас!

— На мені? Чому ж це?

— Бо всьому завинив ваш манекен! Кажу вам: закличте бонзів! Очистіть ваш дім. Спаліть якнайскоріше статуї та передусім переконайте Сімон, щоб вона пішла до бонзи з Тибету. Я його добре знаю, він якраз має приїхати до Юнан-Фу. Обіцяйте мені, що це зробите!

— Ви дивні, Ріто! Досі манекени нічого злого мені не зробили, тільки часом добре розсмішили. Вони такі забавні, - я говорила це, щоби переконати себе саму, бо від якогось часу підсвідомо уникала їхнього виду, а особливо проникливого погляду очей. — Хоча, якщо це вам видається необхідне, я попробую переконати Сімон щодо вашого бонзи. Проте, признаюся, не вірю в успішність цієї місії, бо не маю найменшого переконання в конечність інтервенції бонзів, які могли б очистити Сімон від злих духів…

— Так повірте, що це є вашим обов'язком — бодай попередити її про небезпеку! Моя особиста роля тут кінчається, я зробила все, що було в моїх силах. Решту відповідальности я складаю на вас, бо більше не можу нічого для неї зробити. Вашої іронії та ваших притаєних посміхів і так досить для мене!.. Видно, я не маю найменшого дару слова, не вмію переконати про речі для мене очевидні, у які я безмежно вірю.

— Заждіть, Ріто! Щось мені тут неясне! Ви ж бо християнка, католичка?

— Це не має значення! Водночас я в третьому поколінні китаянка. Не забувайте про це!

— Я не забуваю, навіть уважаю, що це гарно з вашого боку боронити своє походження.

— Але все ж не прив'язуєте найменшої вартости до моїх вказівок, порад! Ви, бачу, дуже певні своєї европейської вищости над Азією! Трохи занадто ви певні себе!

— А, може, панно Ріто, ви надто поверхнево судите мене, надто поспішно?..

— Не думаю! Ви ж бо віддавна почали цікавити мене. Зразу я мала таке довір'я до вас!..

— А тепер?

— Не знаю! В деяких ділянках ви такі завзяті, вперті, та иноді неприступні, тверді, як загартована сталь.

— Мені здається, що ужитий вами прикметник «загартована» найбільш правдоподібний, а решта в мене змінлива, як в усіх иньших людей.

— Та чому ж вам так трудно зрозуміти, признати, що у світі, понадто у китайському світі, можуть існувати злі та добрі сили, себто духи, як їх називає простолюддя, — і які мають великий вплив на людей.