— Вибачай, що завдаю дразливе питання. Отже, прямо: яке твоє відношення до індуса?
— Се має бути експеримент для твоїх спостережень?
— Ні, я з ним сьогодні багато говорив. Він має жаль до тебе.
— Давня історія, — сказала Гедвіґа. — Ми пізналися тому два роки в Гайдельберґу, в заграничній кольонії, як оце Ойкенгавз. Тоді мав він реферат про індуську фільозофію. Його очі так іскрилися. Я від них не могла відірватися. Бачила тільки їх. Врешті два велетенські ока відірвалися від його тіла, виповнили собою цілу салю та, гойдаючись, котилися до мене, мряками й чорною заслоною вкривали мені цілий світ. Реферат давно скінчився, а я далі бачила тільки великі, чорні очі, що гляділи на мене, лякали і притягали до себе чимсь давно знайомим. Так почалося наше знайомство. Моя душа, — говорив він, — відгомін Індії, далекий спомин, замандрований в Европу.
— Так, так, але се не те…
— Навпаки, се основа. Ми стали приятелями. Рамакаршня мандрує з університету до університету. Я за ним.
— Се мало б значити, що ти стала або станеш його дружиною?
— Так, колись…
— Подумай, Гедвіґо, — суворо промовив я. — Ти думала над подібностями, що лучать вас обох, але чи ти думала над ріжницями, тими засадничими ріжницями, що з непорозуміння роблять трагедію?
— Мене лучать погляди Рамакаршні на жінку, від якої жадає повного самозаперечення.
— Або рабства, — схопив я її думку. — Се й є та засаднича ріжниця, що вас ділить: тебе, Гедвіґу-войовницю, і його кольорову культуру. Кохання — се чистий гін, потяг до жінки, і — потяг до матері. Втеча від нестерпної туги за бажаним, за цілістю.
Гедвіґа засміялася.
— Отже, Рамакаршня мав би бути мені матір'ю?
— Ні, ти йому. Він тобі — братом і мрією, а сего я в ньому не бачу. Для нього ці поля порожні, для тебе — колись стануть святі.
— Я не аналізую. Нас ділить тільки виховання, я його перевиховаю.
— Не виховання, а кров, инакше розуміння життя.
— А таки побачиш, що на моє вийде! — зовсім по-жіночому, вічно жіночому, скороговіркою заговорила Гедвіґа. — Я мушу його переконати, що хоч перетанцюю кілька танців, то ані мені нічого не станеться, ані він нічого не стратить. І я переконаю його.
Гедвіґа вийшла, й я лишився сам у тьмяній кімнатці. На дверях станула нова пара. Се був якийсь німець з мексиканкою. Мексиканка встидливо спускала занавіси на очі.
За хвилину мексиканка зникла, я виходжу і блукаю по салі.
- Ґеорґ, як тобі подобається сеньоріта з Мексика?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Потойбічне. Українська ґотична проза XX ст.» автора Винничук Ю.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Ростислав Єндик“ на сторінці 7. Приємного читання.