Розділ «Ласки фурій Детективні оповідання»

Чоловік умостився в кріслі навпроти і найперше дістав з кишені хустину, в яку щосили висякався.

— Срана погода, — висякавшись, він знову склав хустину вчетверо і сховав її назад, — що ви тут робите, комісаре?

— Пане заступнику, я...

— Зачиніть вікно.

Вістович підвівся і затраснув його. Заступник директора львівської поліції Вільгельм Шехтель підтягнув до себе попільничку і запалив цигарку.

— Продовжуйте, — сказав він, випускаючи струмінь диму.

— Я хотів дізнатись, чи не мали ми раніше справи з убитою панянкою Вольфович, її батьком чи кимось із родичів, — пояснив комісар.

— Не мали, — коротко відповів Шехтель, — і не могли мати...

Вістович здивовано глянув на шефа.

— Продовжуйте, — сказав той, — як посувається слідство?

— Я гадаю, що панянка Вольфович зупинилась у готелі, аби з кимось таємно зустрітись. Найімовірніше з коханцем... Я вивчив список постояльців і запідозрив такого собі Франца Тепфера. Сьогодні він повинен був виїхати до Відня, але у вагоні його місце виявилось порожнім. Потім я знайшов Тепфера непритомним у номері.

— Чудово, комісаре, — хрипло засміявся Шехтель, — ви ганяєтесь за ним, а він лежить у вас під носом... А що вбивця? Маєте його прикмети?

— Високий чоловік, худорлявий... Плащ, капелюх... Можливо, австрієць або німець. Наразі це все.

Заступник директора знову затягнувся димом. Було чути як потріскують при цьому цигарковий папір і тютюн.

— Я вам дещо скажу, Вістовичу, — промовив Шехтель після паузи, — і сподіваюсь, від цього багато проясниться... Ви русин, а чи багато русинів служать у львівській поліції? Декілька капралів, два фельдфебелі, а комісар тільки один — ви. Знаю, ви католик, але це вже деталі... Може, ви пригадаєте, завдяки кому ви на цій посаді?

— Завдяки вам, пане заступнику, — відповів комісар.

— Атож. Знаєте, мені також нелегко. Губернатор уже давно вимагає, щоб тутешньою поліцією керували виключно поляки, і Відень його слухає. Мене, австріяка, давно б уже змістили, але я маю впливових польських друзів. І один із них — це Кшиштоф Вольфович... Як тільки він дізнається про смерть доньки, то одразу ж кинеться до мене, і я повинен сказати йому, що мої найкращі люди невдовзі знайдуть убивцю. Найкращі — це Вістович і Самковський... Ви чуєте?

Комісар ствердно кивнув.

— А щоб ставки в цій грі ще більше зросли, — вів далі Шехтель, — скажу вам, що сподіваюся найближчим часом отримати пост директора поліції, адже наш любий Крачковський вже емерит. Тоді мені буде потрібен тямущий заступник. А коли потрібен тямущий заступник, то, здебільшого, начхати на його народовість. Ви все зрозуміли, Вістовичу?

— Зрозумів, пане заступнику.