Розділ «Ласки фурій Детективні оповідання»

— Тому що вчора її вбили, — холоднокровно відповів комісар.

— А, то пан з поліції? — понуро перепитав торговець.

— Саме так, мій друже. То що, згадали? Середнього зросту, білява. Надзвичайно гарна...

Шимонович заперечливо похитав головою.

— Гаразд, — Вістович відчував, що порожній шлунок убивав рештки його терпіння, — тільки гляди, якщо брешеш, то повернуся сюди з обшуком, і горе тоді твоїм фарфоровим слоникам.

Повернувшись, він вийшов з крамниці, добряче хряснувши дверима, від чого дзвоник угорі істерично задзеленчав, а кольорове скло ледь не розлетілось на друзки.

Угамувавши голод, Вістович подумав, що, можливо, надто жорстко повівся із цим Шимоновичем. Урешті-решт, той і справді міг не пам’ятати Алоїзу, навіть якщо одного разу вона купила в нього олійку. Цілком можливо, що панна Вольфович просто когось за нею посилала, а не приходила особисто. Розплатившись за обід, він знову подався на Академічну, де в кабінеті застав Самковського. Ад’юнкт зосереджено стукотів на друкарській машинці, вочевидь готуючи рапорт. Поруч стояла попільничка, з якої звивався димок від недопалка.

— О, пане комісар... — Самковський трохи підвівся, побачивши шефа.

— Як там Тепфер? — запитав Вістович.

— Досі без пам’яті, — відповів той, — залишив його в шпиталі. Щойно прийде до тями, нас повідомлять.

— Невже він так упився, сучий син, — пробурмотів комісар.

— Є новини з Пекарної, від доктора Фельнера... — Самковський поліз у кишеню по записник.

— Ну, — нетерпляче буркнув Вістович.

— Перед смертю Алоїза Вольфович вступила з кимсь у статеві зносини. Добровільно, оскільки слідів боротьби не виявлено, — сказав ад’юнкт.

— Можна було здогадатися, — розчаровано сказав комісар, — а ще їй подобалось, коли її шмагають під час злягання... Убивця — її коханець, з яким вона була знайома раніше. Ви дізнались щось про неї? Звідки, наприклад, у неї баденська газета? Вона виїжджала кудись?

— Щойно повернулася з курорту...

— То якого дідька ви мовчите про це? Що ще у вас там записано? — Вістович знову почав втрачати терпіння.

— Ароматична олія, яку ми знайшли на її столику, містить опіум, — промовив Самковський.

— Чудово!

Якась страхітлива радість з’явилася на обличчі Вістовича. Тепер він знав, як при потребі зможе натиснути на Шимоновича. Під час наступного візиту до нього цей любитель Сходу вже так просто його не позбудеться.