Розділ «Ласки фурій Детективні оповідання»

— Говорить комісар Вістович! — гаркнув він у трубку ще за півтори хвилини. — Пане майоре, якщо не помиляюсь, віденський поїзд відходить о пів на одинадцяту?.. Так? Слухайте уважно, у четвертому вагоні, в купе номер два сидітиме злочинець... Так!.. Ім’я: Франц Тепфер... Я також виїжджаю...

Комісар поклав слухавку і хутко подався до дверей.

— Накажіть не прибирати номер, в якому жив цей Тепфер! — гукнув він наостанок.

Опинившись на вулиці, комісар щодуху кинувся у порожній фіакр і вирушив на двірець, де за якихось чверть години зі Львова до столиці мав вирушити потяг.

Вістович відчував неймовірний азарт. Куди й подівся його паскудний вранішній настрій. Передчуття того, що по гарячих слідах вдасться впіймати вбивцю, причому йому одному, гріло, аж розпікало нутро. Без сумніву, за двадцять років роботи в поліції він і без того заслужив на підвищення, а після цього випадку у директора не залишиться аргументів для відмови.

Фіакр піднімався вулицею Казимира вгору, і Вістович нетерпляче споглядав сірі будинки, продовгувату в’язницю для кримінальних злочинців, «Бригідку», далі почалися військові касарні, промайнув костел Святої Анни і фотостудія Еттелеса. Тут він довше затримав свій погляд і нервово потягнувся за цигаркою. Комісар чудово знав цю студію, точніше добре її пам’ятав, хоча був тут усього лише раз.

У серпні 1880 року він, тоді ще молодий офіцер кавалерії, не тямлячись від щастя, вів сюди свою наречену, актрису театру Скарбека Анну Каліш. Вони щойно вийшли з костелу Св. Анни після вінчання і, пройшовши під шаблями офіцерів полку, неквапно подалися робити весільну світлину. Йона Еттелес був як завжди привітний. При появі молодят його помічники заметушились, а сам він зауважив, що при такій чудовій погоді гріх не зробити фото в саду. Вістович та Анна погодились і рушили за ним. Перетнувши павільйон, вони спустилися кількома сходинками в затишний сад, де під яблунею вже стояло крісло. Фотограф запропонував Анні сісти, а Вістовичу стати збоку. Тоді накинув на себе чорне покривало і попросив молодят не рухатись і не відводити погляду. Потім спалахнула магнезія...

Цю світлину Вістович зберігає досі. Він у парадному мундирі з шаблею при боці, вона у білосніжній весільній сукні. Обоє трохи спантеличені, але щасливі. Здавалось, то був їхній єдиний, по-справжньому щасливий день. Через два роки після весілля він перейшов працювати у поліцію, і все змінилось. Щодня маючи справу зі збоченцями, вбивцями, ґвалтівниками та сектантами, Вістович сам ставав схожим на них. Принаймі, так стверджувала його дружина. Що ж до Анни, то невдовзі після весілля вона опинилась у полоні театральної слави. Ім’я її не сходило з афіш, а вдома вона почала з’являтися дедалі рідше, пояснюючи це репетиціями, а під час суперечок тим, що їй приємніше бути в товаристві театральних друзів, аніж грубого чоловіка.

Вістович сподівався, що все зміниться тоді, коли в них народяться діти, проте одного разу Анна заявила, що не збирається вагітніти, оскільки це поставить хрест на її кар’єрі. Вона стала всіляко уникати свого чоловіка, доки врешті не довела того до безумства. Якось увечері п’яний Вістович увірвався до неї в спальню і силоміць узяв її, наче вуличну повію. На ранок Анна втекла, і розшукати її вдалося тільки через місяць у Кракові. Тоді вона повернулась до нього, але сімейне життя було назавжди зламане. Кілька наступних років вони жили, мов чужі люди, а потім Анна взагалі перебралася до іншого помешкання. Звісно, у неї з’явилися коханці. Вістович про це знав, але мусив мовчки із цим миритись і тішитись тим, що вона принаймі не вимагала розлучення. Зрештою, і сам він був небезгрішним.

Тепер, минаючи фотостудію Еттелеса у брудному фіакрі двадцять два роки по тому, він подумав, що, можливо, сьогодні, після того як упіймає вбивцю і заладнає всі необхідні папери в поліції, залишить там на ніч ад’юнкта Самковського розгрібати далі цю справу, а сам купить букет троянд, вибере найкраще вино зі своєї колекції і подасться до театру. В неділю часто грають Фредра, а після комедій Анна завжди в доброму гуморі. З цими думками він потягнувся по наступну цигарку, але фіакр уже виїхав на двірцеву площу, і Вістович вирішив не гаяти часу. Поспіхом заплативши візникові, комісар вистрибнув на бруківку і подався на перон. Віденський потяг ще стояв, але було видно, що він от-от рушить. Відшукавши четвертий вагон, Вістович зупинився і, сягнувши до кишені плаща, стиснув руків’я поліційного «Гассера». Перед ним несподівано з’явився худорлявий майор.

— Де вас дідько носить, комісаре? — просичав той. — Ми вже цілих п’ять хвилин тримаємо потяг.

Вістович нетерпляче відмахнувся і поліз у вагон. Майор подався за ним. Ззовні лишилося двоє поліціянтів. Проте в купе під номером два не було нікого, окрім літньої пані і її дурнуватого песика, що одразу заходився пискляво гавкати на Вістовича. Комісар, дещо сторопівши, спершу уважно роздивився кожен куток, а потім, перекрикуючи собачий голос, звернувся до пасажирки:

— Просимо вибачення за наше вторгнення, але чи пані сама в цьому купе?

— Як пан бачить, — нервово відповіла та, заспокоюючи свою кудлату потвору.

— І решта місць незайняті? — перепитав комісар.

— Решта місць вільні, — чітко вимовила пані, з чого було зрозуміло, що, незважаючи на поважний вік, зуби її збереглися.

Кондуктор, який з’явився поруч, підтвердив її слова. Нічого іншого не лишалось, як вийти з вагона і відпустити потяг до Відня. Перевіривши в чергового список пасажирів, Вістович справді побачив прізвище Тепфер, але сам щойно переконався, що сучого сина в потязі не було. Можливо, щось запідозривши, той сів в інший вагон, але для цього слід було домовитись із кондуктором. Але кондуктори — вперті й принципові австрійці. Легше було домовитися з бетонними шпалами, аніж з ними. Швидше за все, помітивши на пероні поліцію, він просто втік.

Надія на швидке розкриття справи розсіялась, мов дим, і комісар попрямував назад на двірцеву площу, де все ще стояв фіакр, на якому він приїхав.

— Готель «Три корони», — сказав пасажир, сідаючи на тверду лавку.

Повернувшись до готелю, комісар, не кажучи ані слова, минув рецепцію і подався нагору в номер, де проживав Тепфер. Слідом за ним кинувся портьє.