Розділ «Ласки фурій Детективні оповідання»

Озираючись довкола, мовби злодій, я підкрався до пожежної драбини, що вела на дах. Дістатись нагору коштувало неабияких зусиль. Але... мене там чекали! Темна постать навіть простягнула мені свою темну руку у шкіряній рукавиці.

— Не спиться вам, пане Ер... Дерд?.. — спробувала поцікавитись постать голосом Ласло Чауса.

— Ерделі, — сердито виправив я, подумавши, що за два дні навіть мавпа навчилася б вимовляти моє прізвище.

Ласло знизав плечима. Він не обтяжував себе фонетикою.

— Чим ви тут займаєтесь? — запитав я. — Невже навпомацки малюєте оленів?

Жарт його розсмішив, хоча мені хотілося бути уїдливим.

— Ходімо зі мною, — сказав Ласло і рушив по самому краєчку даху. Відчувалося, що він знає кожен дюйм цієї непевної опори. Я рушив слідом, обливаючись холодним потом від думки, що через непевний крок можу добряче зіпсувати графські кущі унизу. На щастя, минулося... Ми стали неподалік вітряка, що з легеньким поскрипуванням обертався над нами.

— Що це? — запитав я.

— А ви здогадайтесь, — відповів художник. Щоправда, тепер я не наважився би з упевненістю назвати його професію.

Найбожевільніший здогад крутився в моїй голові, проте він ще вимагав підтвердження. Я дістав з кишені телеграму, про яку геть забув і згадав тільки тепер.

— Це вам, — мій голос чомусь захрип, — з Будапешта...

— Знаю, — байдуже відповів Ласло, — нагадують, що треба сплатити... Лишіть собі. Про це ще поговоримо... То де ж ваші запитання?

— Для чого ви генеруєте електроенергію? Граф сказав, що ніколи не мав із цим справи, — мовив я.

— А граф про це не знає, — охоче відповів художник, — точніше... Та що там! Я все зараз покажу...

Він подався вище, до свого вітряка, і довго там вовтузився, аж раптом просто переді мною виникли дивакуваті образи: опудала двох оленів і кабана, в яких мерехтіли електричним світлом очі.

— Ви пробачите мені, якщо усієї комедії не буде? — запитав звідкілясь Ласло. — Я трохи не в гуморі.

— Прошу дуже.

По щирості, мені хотілося побачити всі номери цієї вистави, але почуття справедливості раптом здавило горло.

— Отець Стефан говорив, що з графом залишався на ніч слуга, як він міг не побачити цих опудал? — вирвалось у мене.

— Ваша правда, він їх бачив, — відповів художник, — але вдав, що в покоях нічого немає.