Розділ «Ласки фурій Детективні оповідання»

— Лікар сказав, що граф цілковито здоровий, і порадив споглядати якомога більше протилежних за змістом картин, — відповів отець Стефан. — От Ласло і малює йому щодня оленів, не скривджених мисливцями... Але пам’ятайте про свою обіцянку, Олександре. Нікому ані слова!

Я поспіхом підняв праву руку, оскільки наш екіпаж уже їхав через замковий парк. Тут я вийшов, сказавши пароху, що хочу прогулятися перед обідом.

Насправді хотілося побути наодинці, щоб обміркувати зміст телеграми, яку я мусив дати в Будапешт. Однак, мені так і не вдалося на цьому зосередитись. Пригадалася минула ніч і постать графині у вікні. Зненацька мене потягнуло до цієї жінки з такою силою, що я ладен був кинутись до неї хоч зараз. І якби вона була поруч, слово честі, жодна сила не вберегла б її від моїх обіймів. Я зупинився і глибоко вдихнув. Слід було заспокоїтись...

На широкій алейці, що збігала від маєтку вниз до замку, з’явився невисокий чоловік у поштарській формі. Захеканий від швидкого підйому, він зупинився, щоб перевести подих, і жалібно поглянув на мене. Пошкодувавши бідолаху, я підійшов до нього і запитав, чим можу допомогти. Він простягнув мені телеграму.

— Передайте це, Бога ради, панові Ласло Чаусу, я вже не маю сил... Хай благословить вас Господь, — промовив листоноша, коли отримав мою згоду.

Полегшено зітхнувши, чоловік поволі рушив назад, мовби насолоджуючись кожним кроком, який вів униз.

Я зовсім не мав наміру пхати носа у чужі справи, але краєм ока глянувши на жовтуватий папір, уже не зміг відірватися. На мій подив, Ласло отримав телеграму з Будапешта від компанії «Royal Villamos»... Мої роботодавці вимагали негайно заплатити за оренду якогось устаткування. Тут мені знову пригадалася минула ніч і той несподіваний запах наелектризованого повітря. Отже, я не помилився! У цьому домі справді хтось бавиться з електрикою. І цей хтось, очевидячки, Ласло!

Усе ще спантеличений, я сів з усіма за обідній стіл і мимоволі оглянув присутніх. Граф виглядав, як і раніше, кепсько. Отець Стефан захоплено переповідав мої ідеї і тішився з того, як далеко, з ласки Господньої, пішла наука. Графиня Шенборн, здавалось, ховала погляд. Ласло закінчував черговий малюнок для господаря. Цього разу він нашвидкуруч зобразив олівцем дикого вепра. Неохайний слуга розливав вино. Отець Стефан пошепки пояснив мені, що той перестав прати свою сорочку, коли граф занедужав. Либонь, на знак відданості хазяїну.

Я здебільшого мовчав, тільки для годиться нахвалював страви, оскільки ті не коштували мені ані крейцера.

Коли після обіду я повернувся до своєї кімнати, аби трохи перепочити, то помітив на столі акуратно складений учетверо папірець. Усередині гарним рівним почерком було написано:

«Бачила, як ти дивишся на мене. Якщо сміливості в тебе стільки ж, скільки й фантазій, приходь сьогодні після півночі до альтанки біля озера».

Не знаю, що більше мене схвилювало: саме запрошення чи те, що графиня здогадалась про мої сороміцькі думки. Я відчув себе хлопчаком, котрого спіймали за підгляданням... Так чи інак, а відмовитись було б дурістю.

Ніколи ще час не тягнувся для мене так довго. Ледве діждавшись півночі, я спустився сходами донизу і, проминувши сплячого слугу, навшпиньки попрямував до виходу. Якби він прокинувся, я б, напевно, почав базікати про користь нічних прогулянок між старими деревами, але, на моє щастя, той спав як убитий. Навіть коли двері по-зрадницькому скрипнули, він навіть не поворухнувся. Опинившись на подвір’ї, я відчув несамовите полегшення, але що ближче підходив до озера, то сильніше в мене калатало серце.

В альтанці вже чекала графиня. Точніше, я бачив тільки темну постать, але був упевнений, що це вона. Не мовлячи ані слова, жінка простягнула до мене руки. Місячне світло щедро посріблило їх, і мені захотілося побачити в цьому сяйві все її тіло. За якусь мить моє бажання здійснилося...

Ніч була прохолодною, тому, насолодившись першою близькістю, я сам одягнув її, але незабаром знову зірвав одяг. Мабуть, так би тривало безкінечно, але в якусь мить графиня владно промовила: «Досить». Я підкорився.

Вона підвелася і, не промовивши більше ані слова, зникла в сірувато-місячній темряві.

Мені зовсім не хотілося повертатися. Зрештою, в замку могли б щось запідозрити, якби я з’явився одразу після графині. Найкраще було почекати годину-другу. Я запалив цигарку і вийшов на берег озера.

Недогризок місяця тріпотів на поверхні води, і мені здалося, що він схожий на єхидно усміхнену мармизу. Так, ніби спостерігав за мною і графинею в тій альтанці. Чорт із ним!

Озеро знаходилося вище від замку, і я бачив, як поміж темними сосновими кронами проступають чорні шпилі димоходів. Отець Стефан якось завірив, що їх рівно п’ятдесят два. А ще мисливська резиденція графа Шенборна налічує дванадцять входів і триста шістдесят п’ять вікон. Я не належу до тих скептиків, хто взявся б перераховувати. Повірив у цю астрономічну дурницю на слово. Хотілося тільки знати, якому дню в році належало те вікно, в якому я побачив минулої ночі графиню?

Зненацька мій погляд знову прикипів до тих димоходів. Поміж двома з них, очевидно, між тими, що зображали січень і лютий, я побачив, як обертаються крила чималого вітряка. Подумавши, що мені ввижається, я підійшов ближче, але зір не підводив. На даху справді було розміщено вітровий механізм. Ось, чорт забирай, звідкіля дивне поскрипування минулої ночі! Лишалося тільки з’ясувати, для чого він там.