Розділ «Ласки фурій Детективні оповідання»

— Я хочу йому показати, що таке справжнє задоволення, — мовив комісар.

— Чудово. З вас десять крон, панове, і ласкаво просимо до раю...

Узявши гроші, незнайомець провів їх униз, де за дверима і ширмою відкрилося напівосвітлене приміщення із столиками і ліжками замість крісел. Чувся доволі незвичний, але приємний запах, від якого трохи паморочилась голова. На ліжках сиділи напіводягнені жінки, а деякі були зовсім голі. Навпроти них бовваніли чоловіки, щоразу тягнучись до тих зі своїми пестощами, і все, здавалось, було для того, аби в одну мить перейти від розмов до злягання.

— Ось вона, їхня свобода, — проговорив незнайомець, — свобода від шлюбного рабства. Тут жінка може обирати собі чоловіка, а чоловік жінку, незважаючи на жодні обставини.

— Нам би випити для початку, — прохрипів комісар.

Одразу ж перед ними з’явилася кельнерка у шкіряній комбінації і батогом на шиї.

— Чого саме? — запитала вона.

— Чого-небудь, — відповів поліцейський, будучи не в силах думати.

— Як скажете.

— Столики для самотніх у сусідньому залі. Рекомендую вам сісти за різні, — мовив незнайомець і знову подався нагору.

Сівши неподалік один від одного, поліцейські зауважили за столиком навпроти професора Тофіля. Той також був один, цілковито присвятивши себе курінню кальяну.

Кельнерка у шкіряній комбінації принесла пляшку вермуту і дві склянки. Наливши спочатку Самковському, а потім комісару, вона швидко і вправно вмостилася Вістовичу на коліна.

— Ти сьогодні мій, — прошепотіла вона йому на вухо, — я щовечора обираю собі когось, і сьогодні мій вибір — це ти.

Комісар відчув несамовиту гордість і легке кружіння голови. Тим часом руки цієї бестії вже опинилися під його сорочкою, а далі міцно вхопились за ремінь.

— Зробимо це тут? — запитала кельнерка, підставляючи своє тіло під його пестощі.

Вістович зиркнув на практиканта і доктора Тофіля, що з цікавістю обсервували їхні ігри, і рішуче заперечив.

— Тоді ходи сюди.

Вона вхопила його за руку і потягла в невелику нішу за ширмою. Очевидно, це була своєрідна ложа, де могли сховатися надмірно сором’язливі. З-за штори проглядалась зала, однак із зали не було видно тих, що всередині.

Кельнерка накинулась на свого обранця, мов дика рись, яку нескінченно довго до цього тримали в клітці. Здерши з нього сорочку, вона відступила кілька кроків назад і зняла з шиї батіг.

— До ноги, — наказала жінка.