Розділ «Книга друга Воскресіння Люцифера»

— Проблеми? — дивно перепитала вона.

Він закашлявся, нічого не відповів. Розгублено тримав хмиз, ніби не знаючи, куди його подіти. Дівчина виручила його, запитавши:

— Ти хотів розпалити вогонь?

— Так. Дуже хотів,— зрадів учитель.

— Я теж люблю живий вогонь.

— Тоді давай разом запалимо багаття... послухаємо його, помилуємося...

— Послухаємо? — перепитала дівчина, дивуючись.

— Атож. Хіба ти ніколи не розмовляла з вогнем?

— З вогнем — ні. З квітами, з травами, з хмарами розмовляла. З далекими зорями — теж. А з вогнем не доводилося...

— Тоді допоможи назбирати побільше хмизу. Спробуємо почути прадавнього Агні...

Заінтригована Гейя метнулася по кручі, ламаючи сухе галуззя в заростях верболозів та соснових посадок. Незабаром на обраному Раданом горбику виросла чималенька купа хмизу. Учитель склав дрова на лисій глиняній площині, де хтось нещодавно палив багаття, притягнув два плоскі камені. Запросив дівчину сідати.

Сонце сіло за обрій. В зеніті зажевріли зірки.

Радан чиркнув запальничкою. Малесенький вогник торкнувся хмизу, затанцював на сухенькому гіллі, вихопився вгору, весело заспівав.

— Чуєш? — шепотом запитав учитель, дивлячись на смагляве личко дівчини крізь пасма прозорого диму.

— Чую,— майже подумки відповіла вона.

— Що ти чуєш?

— Несказанне...

Радан замислився над її словами. Зосередившись на багатті, мовчав. Інколи підкидав нові порції хмизу. Потім зненацька порушив мовчання:

— Хочеш — оповім, як я вперше почув мову огню?

— Дуже хочу,— загорілася дівчина.